Відлітають…
Тихенько і не попередивши.
Хтось сам, хтось цілими сім'ями, а хтось навіть захвативши свого песика.
Вони вже нарешті вдома.
Там, звідки ми всі сюди прийшли.
Там, де була така величезна черга, щоб прилетіти на Землю і прожити людське життя.
Вони всі мали мрії, плани та бажання.
Вони вчилися, розвивалися, працювали і намагалися стати краще.
Дехто взагалі ще тільки прийшов на Землю і мав розпочати знайомство зі світом.
Дехто почав зустрічати старість і збирався няньчити онуків.
Хтось збирав гроші і хотів поїхати в омріяну подорож.
Хтось мав стати відомим музикантом.
Дехто чекав на поповнення в родині і готувався до пологів.
Дехто збирався одружитися і створити сім`ю.
Хтось мав стати вченим та зробити великі відкриття.
Дехто купив новий будинок і недавно завершив ремонт.
А хтось мав розпочати свою власну справу і просто хотів працювати.
Вони всі з різними долями та з різним життєвим шляхом, але в них було одне спільне бажання: всі вони просто хотіли жити.
ЖИТИ! ВЧИТИСЯ! ПОДОРОЖУВАТИ! ОБІЙМАТИ! МРІЯТИ! СМІЯТИСЯ! ВІДЧУВАТИ! ЛЮБИТИ!
Їх вже десятки. Сотні. Тисячі.
І тепер вони просто ДУШІ.
Невинні душі, які пережили страшну насильницьку смерть.
Душі, які полетіли у вічність, так і не проживши призначеного їм життя.
Душі, які зараз стали нашими ангелами і боронять Україну з неба.
І як писала наша велика письменниця Ліна Костенко:
“Десь може там зустрінемося ми. Не буде рук - обнімемось крильми”.
Текст Oksana Nazimok
Ілюстрації - Ольга Вільсон
