Продовжую ознайомлювати вас, милі дами, а можливо, і чоловіки, з наступною історією, що розповіла моя донечка... Є категорія парфумів, що не зачаровують, не захоплюють квітковим найтоншим ароматом, не улещують медовим солодом, не кружляють в танку пахощів, а виштовхують тебе в зовсім інший вимір реальності, невідомої, незнаної, але такої, що примушує спинитись на хвильку, задуматись над плинністю буття, над складними і заплутаними стежками-дорогами кожної окремо взятої особи... І саме таким постав переді мною парфум Наїм - східний старець-мудрець, з глибокими карими очима, по вінця наповненими мудрістю та щемливим сумом за прожитими роками, що пробігли як молодий , блискучий, гарячий табун арабських жеребців, здійнявши після себе як нагадування куряви пороху-спогадів...
.....Сонце наче перестигле важке яблуко закотилось за гору. Порепана щоденною невблаганною спекою земля спрагло мріяла про дощ - але здавалось, що він певно забув за цей край, боязно обходив його десятою дорогою...Стомлено, важко переводячи дух, в місто ввійшов вечір, збиваючи від пороху свої стоптані тисячолітньою ходою чоботи... Задуха жаркого дня поступово послаблювала свої залізні обійми... Десь далеко було чути овець та кіз, що сумирно і якось приречено просувались до своїх загонів, час від часу поодиноко белькочучи...Густе, як щільно намащений джем, повітря, просочене ароматами пачулі та сандалу заколисувало, вводячи в стан медитації, допомагаючи забути втому, принесену літнім полуднем...
пачулі
сандал
Серед цієї густоти, в'язкості вечора десь неподалік несподівано заграв ребаб - незмінний супутник вуличних поетів. Тужливі звуки розріджували повітря, наче краплі води, скупо пролиті на крихітний клаптик пересушеної землі...Наїм вийшов з облупленої хатини, і підібгавши ноги, сів, зручно вмостившись біля хати на кольоровому коцику... Посивіла, але ще красива дружина винесла гарячого чаю - і Наїм заспівав... Його вже не молодий, але ще сильний баритон, вміло підлаштувався під мелодію ребабу і поплив серед вечірнього присмерку, лагідно і впевнено лоскочучи слух, привертаючи до себе кожне людське вухо в околицях...Спочатку тихо, а далі - все сильнішою ставала його пісня, не жалібна, але тужлива, неполохлива, як дика лань, але м'яка і душевна...Це була пісня його довгого і непростого життя, пісня мудрості земної, настояна на щоденних турботах, перемогах і поразках, важкій виснажливій праці, втратах і надбаннях..
Сивочолий глава роду співав про все, що вмістив його життєвий путь, нелегкий в підйомах на вершини, як скелясті гори, без оаз перепочинку, як червоні піски Аравії...Серце тремтіло, ні, воно не зневірилось від постійних поривань, не стомилось чекати, не скам'яніло від частих відмов, воно ще було повне терпіння і жаги до життя, хоча сили вже були не ті... Так-так, життя промайнуло, пролетіло, він теж колись мчав вперед, як прудкий жвавий молодий скакун, стрімголов наче вітер, що збурює пустелю і миттєво змінює пейзаж, такий, на перший погляд, спокійний, невимушений і наче неживий... Його потріскані від щоденної виснажливої праці руки мирно дрімали на грудях, як птахи, що врешті прибились до рідного гнізда після далеких мандрів... Тепер роки мирно паслись, як вивірені в жарких боях, розсідлані коні, додаючи статусності та поваги їх власнику... Наїм ще співав і співав, доки перші зори обережно, наче боячись порушити своєю появою цю дивну пісню, не запалились на вечірньому небі, сповіщаючи про початок ночі - пори забуття і спокою..
Мені сподобалось... А вам? Розповіла цю історію Elena Buchok(наша донечка).
Фото з інтернет-ресурсів
https://images.app.goo.gl/SfntcUt3rs9Uo5ew5
https://images.app.goo.gl/VK9QTg3tqq6JT3zG9
https://images.app.goo.gl/SFjkiKYhLbubSZVFA
