Весна писала вíрші. Падав дощ.
Старе віконце пестило фіранки.
Не шарпай, Березню, її душі. Помовч...
У неї вíрші -- як вбрання циганки.
Барвисті, мов хустина на свята.
І білі, наче проліски цнотливі.
Шовково-ніжні, як ота трава,
що лащить тихо крокуси звабливі.
У неї вíрші теплі, наче хліб,
що в діжі сонця пнеться й підростає.
І соковиті, як достиглий плід,
загублений колись давно у раї...
У неї вíрші з криком журавлів,
що поспіхом вертають до порога.
Такі звичайні. Із звичайних слів.
Торкають серце у самого Бога...
Весна писала вíрші. Бог чекав.
Творилось диво. Морхали фіранки.
Дощ непомітно в носа цілував
старі пантофлі на вологім ґанку...
12.03.2023
Людмила Галінська
