Весна ...продовження історії Етісальбі

Маєте бажання читати далі?

Тоді продовжую.. Зору долучених до такого незвичного дійства відкривалась цікава картина, наче змальована з роману Гюгю - в самісінькому центрі, вислеленому пелюстками троянди та жасмину, під звуки ритмічного тамбурину, наче ковзаючи по повітрю, ледь торкаючись землі, танцювала свій заворожуючий танок Етісальбі - вулична танцівниця, яку давненько ніхто не бачив на цих похмурих вулицях. Витончені кисті її ніжних рук, змійкою обплівши нехитрий інструмент, жваво видобували з нього швидку мелодію, поруч маленьке хлопченя грало на флейті... Вони згадали її, не так по мелодії, як по дивному аромату свободи, що линув від її гордого тонкого стану.

Трохи стомлена, вона на мить спинилась, перевівши подих, обвела усіх карооким поглядом... Натовп стояв,скам'янілий, вражений глибиною і жагою її очей...Чарівна усмішка зірвалась з уст і полетіла до натовпу... Хтось промовив несміливе :"Танцюй, Етісальбі, танцюй..." радше благання. Волосся, наче розтоплений чорний шоколад, м'яко виблискувало в промінні ранішнього сонця, що впевнено і вже радісно підіймалось потроху догори, розштовхуючи туман. "Шоколадний Водоспад" струменів по тендітних плечах його юної власниці..З кожним новим рухом, з наступним впевненим піруетом, шовковисті локони збурювались супротив гри вітерця, що теж поривався прийняти неабияку участь в всезагальному безладі... Ні, вона вже не просто танцювала, вона наче підіймалась над оточуючими на дужих крилах вітру... Натовп, захоплений швидким і граційним танком, викрикував дужче і дужче "Танцюй, Етісальбі, танцюй..." Етісальбі чула швидкий стукіт свого серця, здавалось, що б'ється десь у скронях... "Ну і нехай! Я повинна, я просто маю повернути їх до житт! До радості та свободи, яке знае лише любляче серце!" - думалось їй.

сандал і герань

Не відчуваючи втоми, на хвилі піднесення та п'янкого екстазу від пахощів герані, сандалу та лаванди, що завжди носила з собою в крихітних мішечках, так надійно, з любов'ю схованих від сторонніх очей її милою матусею. "Носи їх, моя люба, і ти не знатимеш втоми, творячи добро" - наставляла вона. Натовп захлинався від несподіваної краси юнки, дива-мелодії, витончених ароматів, стогнав від захоплення і оживав щомиті, очі блищали, серця тьохкали."Танцюй! Танцюй! Танцюй, Етісальбі!!!" .....Вона таки домоглась свого! Адже і не могло статись інакше, бо це був танок за життя - за життя ніжної посмішки, яка нічого не вартує, та багато дає, люблячого серця, що може нести лише красу, збагачуючи все чого торкається, палких почуттів, що оживляють навіть те, що здавалось вже неможливо повернути до життя.... Глибокий, п'янкий аромат потрохи покидав моє зап'ястя, але залишив солодкий, життєстверджуючий спогад-нагадування, спогад-бажання, спогад-натхнення...