Весна насіє, потім заскородить,
Наллє по вінця талої води.
А літо припече, а осінь вродить,
А потім знову будуть холоди.
І так по колу, поки світ існує
Зима і осінь, літо і весна.
І день настане й свято подарує.
І буде пташка радісна й сумна.
Усе ще буде. Так вже повелося -
То оремо, то сіємо, то жнем.
То сонце золотить твоє волосся,
То мокнемо під проливним дощем.
І все це норма, так і має бути.
Але є те, що рве життєву нить.
Є в кожній бочці ложечка отрути.
Є те, що плаче, коле і болить.
Є хижа лють, є заздрісна потвора.
Є антипод до миру - це війна.
Є вічна теорема Піфагора
І є Весна!
Г.Потопляк.
