Весна любила понад міру жовті квіти,
ще мліла од заграви золотої.
І, як була малою, вчилась шити
зеленим шовком з Божою росою...
Весна любила ніжність у відтінках,
будила мертве там, де без надії.
І потім, ніби то в цвітінні жінка,
плела віночки з рясту, золотії...
Носила сукні невагомі, аж по п'яти,
так мала схожість до Мадонни Боттічеллі...
Кохала трави тòнкі та цибаті
і розбавляла світлом акварелі.
Весна любила чай з квітòк торішніх
у кухлику з крихкої порцеляни.
І так раділа як вбирались білим вишні,
ховаючи у льох старі жупàни...
Вона була звичайна чарівниця,
що шаленіла від мелодії канарки.
І хлипала, як потічкòм живиця
стікала мовчки до земної шпарки.
01.03.2024
Людмила Галінська
