З Вербної неділі, 17 квітня, для частини християн розпочинається Страсний тиждень - останній перед Великоднем. Що святкують у цей день, навіщо святять вербу (і чи тільки її) та які ще традиції супроводжують це свято? Спробуємо розібратися.
За євангелістськими описами, цього дня відбувся вхід Ісуса Христа до Єрусалима. Він в'їжджав до міста верхи на віслюку, а люди, вітаючи його, як царя, устеляли йому шлях пальмовими гілками. Саме тому в багатьох країнах світу Вербну неділю називають Пальмовою (зокрема, в англійській, італійській та нідерландській).
Там, де не ростуть пальми, це свято пов'язали з іншими рослинами або просто з цвітінням.
В Італії, наприклад, пальмові гілки замінюються оливковими, що символізують мир.
У сусідній Словенії інколи також святять оливки, ялину та лавр.
У деяких регіонах Хорватії використовують кизил, а в Чехії - горішник.
Проте найпоширенішим деревом, яке заміняє пальму на слов'янських територіях, звісно, стала верба, звідки й головна назва цього свята - Вербна неділя.
В окремих регіонах України цей день зветься Вербницею, Квітною, Цвітною, Шутковою та Бечковою неділею. Останні дві назви походять від локальних назв вербових гілочок: шутька та бечка.
Чому верба завжди біля води росте
Придивіться уважно: йде весна, пробуджує, забарвлює світ довкола. Кожен клаптик землі, кожна рослинка радіють теплу та сонечку. І в кожної — своя таємниця, яка розкриється тільки тому, хто вміє фантазувати та має пильне око. Прислухайтеся до легенд рідної землі — більше дізнаєтеся про свою Батьківщину.
ЯК ОКСАНА ВЕРБОЮ СТАЛА
Колись давно в одному селі жила вродлива дівчина Оксана. Дуже полюбляла вона вбратися у вишивану сорочку, плахту, взути на ноги червоні чобітки, надіти на шию намисто, прикрасити волосся стрічками. І так гарно вбрана ходила дівчина на річку — помилуватися своїм відображенням в її гладкому плесі. Могла годинами так сидіти, задивляючись на свою вроду та усміхаючись сама до себе. Кликали Оксану дівчата водити хороводи, а вона лише плечима знизувала. Мати просила доньку допомогти — води з криниці принести, на городі попоратися. Та у відповідь завжди чула лише: “Ой, не зараз, мамо…”.
Одного вечора, коли дівчина, як зазвичай, стояла на березі, з води визирнув Водяник. Побачив він красуню та й завмер, зачарований її вродою. Саме у цей час нагодилася Оксанчина матуся й покликала дівчину додому. А та у відповідь: “Не хочу йти до хати! Немила вона мені! Я б так усе життя стояла край води, милуючись своєю вродою!”. Почувши таке бажання Оксани, Водяник умить виконав його. І тут ніжки дівчини перетворилися на коріння, яке міцно трималося за берег, і вже не могла красуня зрушити з місця. Гнучкий дівочий стан став тонким вербовим стовбуром, руки перетворилися на гілля, а довге кучеряве волосся — на тонесенькі гілочки, що схилялися до самої води, торкаючись свого відображення в ній. Саме так, як мріяла Оксана. А Водяник, плеснувши по воді хвостом, опустився, задоволений, на самісіньке дно: тепер красуня-верба завжди буде перед його очима.
ВЕРБНА НЕДІЛЯ. ЛЕГЕНДА ПРО КОТИКИ.
Одного разу сіренький пухнастий котик покохав сусідську кицьку. Та й хто б її не покохав? Струнка, чорно-біла з рудими плямочками, зеленоока з маленькими вушками й гарненьким ротиком – не кицька, а справжня красуня! Котик той був дуже вчений, читав багато книжок і з них довідався, що для коханої потрібно співати пісень під гітару й дарувати квіти. Гітари він не мав, але не журився – адже вмів так голосно співати, що будь-яка гітара позаздрила б.
От із квітами було гірше. І треба ж було котикові зустріти кицьку на початку березня, коли ще навколо сніг лежав і ніде не було жодної квітки! Три доби мурчик думав, що йому робити. Врешті вирішив, що щаслива пригода допоможе йому, й почав ходити поблизу різних дерев, наспівуючи:
Дубе, дубе, дубе,
Скубни мене за чуба,
Дай квітку-зоряницю,
Щоб привітати кицю!
Але могутній дуб міцно спав і не почув його прохання. Тоді котик звернувся до ялинки:
Ялиночко, ялинко,
Я дам тобі сніжинку,
Ще й снігову спідницю -
Дай квіточку для киці!
Тільки ялинка не могла зацвісти і лише стомлено мовчала. Отак ходив, ходив мурчик і нарешті заліз на вербу, ступаючи обережно по її гілочках і наспівуючи:
Ой, вербочко-сестричко,
Вродливе твоє личко,
Дай квіточку маленьку,
Таку, як я, сіреньку,
Пухку, як паляниця,
Щоб привітати кицю!
І так він розчулив вербичку, що сталося диво: де тільки не ступне котик лапкою, там заявляється щось маленьке, сіреньке, пухнастеньке: квіточка – не квіточка, гілочка – не гілочка, брунечка – не брунечка, але щось живе й дуже-дуже симпатичне. Зрадів котик, заспівав на весь голос і поніс киці свій дарунок.
Відтоді люди щороку дарують одне одному пухнасті вербові гілочки і називають їх лагідно: котики.
Чудодійні властивості верби
Вербою б’ють, щоб здорові були, веселі та багаті; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприймали життєву силу весни.
Вербу кладуть після освячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил.
Вербою на Юрія виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, щоб здоровою була та плідною.
Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло.
ВЕРБА ГАРНА ТА КОРИСНА
Верба — одне з найулюбленіших дерев українців. Її можна побачити біля ставків, на берегах річок, обабіч доріг, коло криниць.
За тиждень до Великодня християни святкують Вербну неділю. Цього дня колись Христос повертався до Єрусалима, і люди врочисто встеляли йому дорогу пальмовими гілками. Звідси й звичай освячувати гілля дерев, а в Україні — саме верби. Щороку на Вербну неділю селяни, повертаючись з церкви, встромляли у землю освячені галузки, й вони виростали у великі дерева.
“Де верба — там і вода”, — мовиться в прислів’ї. Люди вже давно помітили, що це дерево росте біля чистої води, й за допомогою вербового прутика навчилися шукати джерела. Під вербою і криниці копали.
Верби найперші розквітають напровесні. Їхні пухнасті квітикотики вкриті жовтуватим серпанком пилку. Ми милуємося їхньою красою, а бджілкам вони дають першу поживу після зимового голоду — нектар і пилок. Молодими вербовими пагонами та листям полюбляють ласувати кози та інші свійські тварини.
► Як використовують вербову лозу? Чи бачили ви вироби з неї? Які?
З верби плетуть кошики, тини, меблі та різноманітні сувеніри. Деревину верби використовують у будівництві, з неї виготовляють човни.
Верба — один із символів України, а ще — життя й материнства. Наші пращури вірили, що сонце п’є воду з вербових листочків, і саме тому вони такі схожі на сонячні промінці.
► А на що вам здаються схожими верба, її листя, гілочки, пухнасті котики?
Вирушайте на прогулянку до найближчої водойми. Там ви обов’язково побачите вербу. Помилуйтеся цим чудовим деревом. Воно миле українському серцю!
