Верба — улюблене дерево українських народних пісень, в яких вона виступає з незвичайно багатою символікою. Як ідеальне дерево, воно вкрите «золотою корою» й має силу розвинути 700 квіток, себто гілля, що символізує численний рід.
Виступає верба й як символ зажуреної дівчини. Обвисле гілля віддають образ суму.
Проте служить верба і символом суму взагалі. Як символ суму, вербу садять на могилках. На Буковині до труни кладуть вербові прутики, на які звичайно й лягає тіло покійного.
Від символізації верби, як ідеального споконвічного дерева, що на ньому перебувають надприродні істоти, український народ переходить до уявлення верби, як неба, що тримає на собі сонце.
Верба не дає жадного плоду. Тому вона стала символом неплідности. «Грушки на вербі» — це небувальщина, вигадка. «У нього на вербі грушки ростуть», — кажуть про людину, що оповідає неймовірні речі.
«Суха верба» — місце побуту нечистого, загалом — нечисте місце, бо трудно вербі — хіба з допомогою нечистого — всохнути.
Зате свячена верба — охорона від нечистої сили. Святять її в Вербну Суботу, а потім частину бережуть у хаті, під образами на всякий випадок, частину ж садять на городі: «Хто посв’ячену вербу має, ним самим посаджену, той при кінці віку може на ній спастися: ото, як стануть за ним ганятися різні демони, щоб привернути його під свою власть, так він на неї влізе і сидітиме, і його ніхто не може чіпнути…»
https://gosvo.in.ua/blog/2017/10/09/roslini-simvoli-ukra%D1%97ni/
