Нещодавно прочитав глибокий і дуже влучний матеріал Івана Малковича про те, що щороку 9 березня ми знову повертаємося до одного й того самого образу Тараса Шевченка - суворий погляд з-під кудлатої шапки, важкий кожух, обов’язкова розповідь про страждання кріпака.
І я зловив себе на тому, що цілком погоджуюся з цією думкою. Ми так старанно робили з Кобзаря ікону мучеництва, що за шарами бронзи ледь не втратили живу, справжню особистість.
Так, він народився кріпаком. Але його долю визначило не це. Уявіть собі: дитина селян-кріпаків, без майже жодного шансу на успіх, завдяки власній наполегливості та генію створює себе сама.
Тарас не просто вижив - він став беззаперечним авторитетом свого часу. Високоосвічений чоловік, академік гравюри, інтелектуал, який мав вишуканий смак і вмів бути витонченим франтом.
Його внутрішня сила була настільки відчутною, що навколо його долі об’єдналися найвпливовіші люди того часу.
Проте справжня велич Шевченка не в тому, що він вирвався з неволі до блискучих залів. Маючи можливість жити у комфорті, він обрав шлях правди й мужність не стати частиною імперської системи.
Його «Кобзар» у часи бездержавності став духовною територією свободи. Коли не було інституцій, залишалося слово. І це слово тримало народ у гідності. Не кожному поетові судилося стати моральною опорою для цілої нації. Шевченко став.
Тож сьогодні, у його 212-ту річницю, хочеться згадати його як приклад сили, таланту і відповідальності. Як митця, який розумів: без мови, культури, внутрішньої свободи не буде майбутнього.
І, мабуть, найкращий спосіб ушанувати його день народження - знову перечитати рядки, які й сьогодні звучать як жива настанова та дороговказ:
«Борітеся - поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
З днем народження, наш Кобзарю! Дякуємо за слово. 🇺🇦💙💛
З мережі.
