Вдягає вечір зоряний серпанок,
До себе кличе місяць ясний в гості,
Який, мов князь, пливе у високості,
Сягає сяйвом до країв фіранок.
Так пахнуть матіоли біля плоту,
Росою вмиті, ніжні і духмяні.
Жоржини захмеліли полум'яні.
Дарує вечір ніжну всім дрімоту.
І чари розсипає на подвір'я.
На землю зорі сиплють позолоту.
Все відчуває вечора турботу.
Всім гріє душу тихе надвечір'я.
Вдягає вечір зоряне намисто
І кличе місяць в гості на розмову,
Співає квітам пісню колискову
І пахне м'ята у саду й любисток.
Який казковий і спокійний вечір!
Люблю цю тишу свіжу вечорову.
Ховає вечір гаму кольорову
І з ніжністю спускається на плечі.
Всім тілом відчуваю рай і щастя,
Вдихаю пахощі в цей літній вечір.
Нема ні метушні, ні колотнечі,
Лиш місяць приторкається зап’ястя...
Оксана Козак
10.08.2024
