13 грудня 1963 року відійшов у вічність Василь Симоненко, один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Йому судилося на одному з критичних поворотів історії бути обранцем, устами якого промовляє доля нації.
Прощай, мій зошите!
Спасибі тобі, друже,
Що ти думок моїх
Не відцуравсь,
Що ти свої клітини
Тепло мружив,
Коли над римами
Я потом обливавсь.
Ти їх сприйняв
Без жодної огуди,
Єдиний мій читач
І шанувальник мій.
Чи сприймуть їх колись
І прочитають люди —
Побачимо.
Прощай, товариш мій.
Грудень, 1963
#ВасильСимоненко
https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2021/01/blog-post_8.html?m=1
