- Вам личить ця корона, Ваше Величносте, - промовила Смерть і злегка вклонилася.
- Правда? - кокетливо усміхнулася Любов і манірно поправила корону.
- Правда, - кивнула Смерть. - Ви ж знаєте, що я ніколи нікого не обманюю, а лестощі мені не пасують.
Після цих слів в очах Любові промайнула тінь страху, проте вже за мить Любов знову засяяла своєю білосніжною усмішкою.
- Мої дорогі друзі, - промовила вона, звертаючись до своєї свити, - будьте ласкаві, залиште нас з моєю подругою наодинці. Ми давно не бачились і нам потрібно про дещо поговорити по секрету.
Свита встала і, кидаючи у бік Смерті непривітні погляди, рушила до виходу з тронної зали. Коли зачинились двері, Смерть знову подивилась на Любов.
- Твої підлабузники як завжди підслуховують чи ти вже їх відівчила від цієї звички?
- Перестань, - махнула рукою Любов, - що з тобою трапилось? Де подівся твій добрий настрій?
- З ним все гаразд. Краще ти розкажи, як це - правити всім світом?
Любов мимоволі поправила корону. Було помітно, що будь-яка згадка про її велич приносить їй величезну насолоду.
- Ти ж знаєш, я ніколи не прагнула сидіти на троні. Люди самі призначили мене правителькою світом. Я їх про це не просила.
- Та йой... Любов править світом. Скільки разів я чула цей вислів...- зітхнула Смерть.
- А хіба це не так? - в голосі Любві раптом з'явились сталеві нотки, а погляд став вже не таким доброзичливим. - Хто ще може правити цим світом? Хто? Надія? Який сенс? В світі, де люди тільки і те роблять, що очікують чогось не від сьогоднішнього, а від завтрашнього дня? Можливо, Віра - її найкраща подруга? Чи Сила? Ця мужланка, яка двох слів до купи не зв'яже? Хто ще? Радість? Ця вічно усміхнена дивна дівчина?
За дверима пролунав голосний звук, ніби щось впало на підлогу.
- Здається, хтось з твоєї свити не витримав такої відвертості, - не обертаючись, хмикнула Смерть.
- Це не відветість. Вони і так все чудово розуміють. Для того, щоби цей світ не перетворився на божевільню, правити ним повинна саме я. Думаю, що і ти це також усвідомлюєш.
- Я все чудово розумію і повністю з тобою згідна, - промовила Смерть, і повз її увагу не пройшло те, як Любовь після цих слів з полегшенням зітхнула. - Невже ти думала, що я прийшла заперечувати твоє право на цей трон? Ні, не бійся. Мені це байдуже.
Смерть замовкла і, схиляючи голову набік, уважно подивилась на Любов. Та взялася поправляти золотисті локони волосся, які впали їй на обличчя, під час її емоційної промови.
Смерть крок за кроком наближалася до трону, не зводячи очей з правительки світом. Любов, зворушена компліментами, лишень кокетливо відводила погляд.
- Люди боготворять тебе, адже, що може бути світліше і чистіше за любов? Тобі присвячують вірші і пісні, про тебе говорять, пишуть, співають, мріють... Дійсно, хто ж, якщо не ти може правити світом? Хіба люди можуть помилятися?
- Ну, годі вже... - махнула рукою зарум'янена Любов, проте тут же затнулася - її, міцно затиснута кисть, опинилася в кістлявій долоні Смерті, котра уже стояла просто перед троном. - Що? Що ти робиш? Відпусти!
- Ти думаєш, що ти всіх пошила в дурні? - прошипіла Смерть в обличчя правительці.
- Про що йдеться? - підвищила голос Любов. - Про що ти?
- Про те, як ти гарно скинула на мене всі свої гріхи і чистенька сіла на трон. Скажи мені - хіба не ти причетна до найжорстокіших злочинів, здійснених у цьому світі? До тих, в яких люди звинувачують мене?
- Я? - здивувалась Любов, та її очі раптом зрадливо забігали.
- Ти, ти! Адже у тебе є і інше обличчя, яке ти ретельно приховуєш.
З цими словами Смерть схопила Любов за її роскішне волосся і різко потягнула. В її руці опинилися декілька штучних локонів, вплетених в тьм'яне пасмо ламкого волосся.
- Скажи мені, хіба не щира любов до насильства керувала маньяками, на рахунку яких десятки і сотні людських життів?
- Але...
- Не перебивай мене. Хіба не любов до руйнування примушувала людей стирати з лиця землі цілі міста?
- До чого тут...
- Хіба не любов до грошей спонукає найманих вбивць, які готові вбивати заради грошової винагороди? Може це не любов до влади керує людьми, які йдуть до неї по головах інших людей?
- Любов до марнославства перетворює людей на тварин. Любов до до алкоголю - на звірів...
Смерть притисла долоню до щоки правительки і провела нею сверху до низу, стираючи шар косметики. Гладка і тендітна шкіра тут же перетворилась в прищаву і пористу.
- Хіба не зайва любов до самого себе робить з людини байдужого егоїста? Хіба не любов до легкої слави штовхає людей на найбожевільніші вчинки? Все це - моторошно, проте і це все - любов. Це все - ти.
Смерть стояла перед Любов'ю і дивилась їй в очі. Права половина її обличчя так і залишилась чудовою і чарівною, а на лівій нічого вже не нагадувало недавню красу.
- Ось воно, твоє правдиве обличчя, твоя темна сторона. Все найстрашніше і найпрекрасніше в цьому світі було зроблено твоїми руками, проте ти любиш говорити тільки про друге, і зовсім забуваєш про перше.
- Ну, ну, подруго, заспокійся. Я просто хотіла тобі нагадати про те, що люди посадили тебе на цей трон не для того, щоб ти творила свої темні справи за маскою привабливої зовнішності.
Смерть поклонилася і попрямувала до виходу з тронної зали. Біля самих дверей вона обернулась.
- Любов хоч і править світом, проте правительок змінюю я. Подумайте про це, Ваше Величносте Подумайте...
Переклад - Брати Грім
