Часом здається,
Що світ цей – омана...
Що правда – ховається
Десь за межею.
Там, де окутують
Землю тумани.
Що правда – сховалась,
Щоб не бути твоєю.
Ми мріємо часто,
Вдивляючись в зорі.
А магія справжня –
Коли сходить Сонце..
І, ніби тобі простягає долоні...
І дивиться в душу,
неначе в віконце.
І ти оживаєш,
щоразу і знову,
Наповнившись світлом,
Отим світанковим.
І любиш цей світ,
без причин, безумовно,
І він видається
напрочуд казковим.
На жаль, у казках
є свої лиходії.
Які крадуть щастя
й спустошують мрії.
І марять бажанням
Цей світ захопити.
Та тільки – мрії
неможливо згасити...
Не знищити мрії...
Вони здатні жити.
І навіть у сутінках
вміють світити.
Вони - маяком
у шторми й буревії.
Вони – найпрекрасніші,
Лагідні хвилі....
******
Де схована правда?
І хто ми насправді?
Вогні, у безмежному Всесвіті мрій?
Чи маленькі світла,
які заблукали
В ілюзії,
створеній світом, земній?
20.05.2025
©️ Валентина Гусарова
