В тім житті, як жùли в лісі мавки,
мала коси зеленаві я.
Довгі-довгі, до самої травки,
в них вся сила і краса була.
В тім житті плела собі віночки,
їх ловила бистра течіЯ.
Все цвіло. І стèжки, і горбочки,
і одвічна молодість моя.
У квіткáх роїлись милі ельфи,
все збирали в глечики нектар.
А кругом витали дивні шлейфи
ягідних дощів. Десь на узвар
по кутках шукали "вічне" зілля
відьми, чарівниці і ворожки.
І варили гноми на похмілля
жовтий квас. І сьорбали потрошку...
Спочивало літо там в ожинах,
плів павук до осені хусткù.
І латаття біле, в трясовинах,
дарувало лІ'сницям квіткù.
Я любила світ... Ту дивну казку,
у якій жило усе лісне.
Та, на серці, часом, бýло важко.
До людей тягло не раз мене...
---
В цім житті, (де мавки -- то легенда),
маю коси, як усі, до пліч.
Ельфи, гноми -- то усе не в "тренді"
Вік чужих, пластмасових облич.
І сумую. За магічним лісом.
За ворожками, що знали геть усе.
За ручним, рудим, стареньким лисом.
За лататтям, що й тепер цвіте...
07.07.2022
Людмила Галінська
