В самотній хаті в кутку ікони,
Поблідли фарби в старій оправі.
Давно не чути церковні дзвони,
Десятки років уже не правлять.
Іконам сниться життя минуле,
Що за століття було в цих стінах.
Людей немає, вони забули
Старі ікони...село в руїнах.
А їм все сниться, що люди знову
Відчинять двері, зайдуть до хати.
І мовби чують вони розмову,
І скрип колиски для немовляти.
А перед ранком, як гаснуть зорі,
Палку молитву мов хтось шепоче:
"Не дай нам, Боже, пропасти в горі.
Прости гріхи нам, святий наш Отче!"
Було вінчання, були хрестини,
І в чорнім крамі були дзеркала.
Злітались рідні всі до хатини,
Усіх ікони благословляли.
В роки голодні, мов чорний ворон,
У темні вікна вдивлялось лихо.
В роки воєнні прибиті горем
Молились люди до Бога тихо.
Дітей ростили, орали ниву,
І шанували Божі закони.
Трудились важко, жили щасливо...
В порожній хаті плачуть ікони...
