Коли тобі рік - ти хочеш маминих обіймів і теплого молочка.
Коли тобі п'ять - ти хочеш досліджувати світ, багато бігати і гратися.
Коли тобі десять - ти хочеш вибраних іграшок, смачного морозива і поганяти на велосипеді.
Коли тобі п'ятнадцять - ти хочеш всім подобатися, якнайшвидше закінчити школу, гуляти з друзями і гарного одягу (як в інших).
Коли тобі вісімнадцять - ти хочеш самостійності. Втекти б кудись з-під маминого контролю і робити все, що раніше не можна було.
Коли тобі двадцять - треба б знайти свою другу половинку, бо вже здаєшся собі геть сформованою особистістю. Хочеться любові, романтики і щоб все, як в казці.
Коли тобі тридцять - ти розумієш, що казки не буде. Хочеться спокою. Щоб діти якнайшвидше виросли, не плакали ночами. І щоб той, хто поруч, хоча б поважав.
Коли тобі сорок - хочеться виглядати молодшим, ніж є насправді. Добре заробляти, помагати дітям, а ще - щоб морщинок було видно якнайменше.
Коли тобі п'ятдесят - ти хочеш просто бути здоровим, щоб не хворіли батьки і не сварилися діти.
Коли тобі сімдесят - ти хочеш вернутися в дитинство, до мами... І хай би вона контролювала хоч кожен твій крок...І щоб ще трішечки прожити в цьому світі, навіть якщо, часом, нестерпно болить спина... і все інше. А зморшки вже зовсім не хвилюють...
Це життя. В кожного віку свої цінності. Але дороги назад не існує.
Тіштеся моментам, коли всі поруч, і головне - живі й здорові...
© Оля Сапріянчук
