– Слухай, що там сьогодні в Херсоні за свято велике? – запитав кучерявий Ангелик, гойдаючи хмари – люди вийшли з домівок, осіннім серпанком сповиті. Люди йдуть і співають комусь безперервно про Славу!
– Я не знаю, як влучно тобі цей момент пояснити… уяви, що з небес раптом зникли і сонце, і зорі. Місто ніби у темряві згасло, зомліло і зникло. Замість сміху на вулицях чутно було тільки горе.
– А навіщо комусь затівати таке неподобство? – Янгол тихо й розгублено в батькові очі дивився.
– Знаєш, там на Землі, все буває шалено не просто. І потрібно багато зусиль, щоб цей морок спинився.
– Так, а що ж вони так відчайдушно і щиро святкують? Невже їм повернулося власне омріяне сонце? І чому одночасно ці люди страшенно сумують?
– Бо, вони – сильні духом і дуже сміливі херсонці!…
Янгол-батько за руку тримав свого юного сина.
– Не питай мене, синку, чому цих людей катували. Я не можу і досі жорстоких катів зрозуміти. Тільки знаю – вони все людське в собі довго вбивали.
– І тому вони інших схотіли замкнути в полоні?
– Саме так… – Янгол-батько збиратись почав у дорогу.
– Чуєш, тато! – малий склав на серці гарячі долоні – поможи цим героям здобути свою Перемогу!
