Микола Шкурпела
Господар
Кум Микола пожалівся
Кумові Павлові:
- Я, відколи одружився,
Не господар в домі.
Хочуть мною керувати
І теща i жінка…
Той кручуся, так сказати,
Як в колесі білка.
- А ти, хоч раз свій характер
Прояви, Миколо,
Як допечуть, добре бахни
Кулаком по столу.
Хай відчують твою силу
Й норов молодецький,
Тоді будеш жити з ними
Як султан турецький
Добре слово, добра рада,
Нічого сказати.
Воно стукнути i треба,
Але й страшнувато…
А раз добре підвипивши,
Рішив доказати.
Що він таки не хтось там,
Господар у хаті.
Зайшов в кухню, супить брови,
Не встиг за стіл сісти:
- А чого це ви, корови,
Не даєте їсти?
Жінка була десь надворі,
Нагримав на тещу:
- Що, ви, ходите, мов сонні,
Коло тої печі?!
Та нічого не сказала,
Лиш очі скосила.
- Яка, тебе, – запитала, -
Чортяка вкусила?
Насипала борщу й каші,
Дала хліба й ложку:
- Студи ж добре, бо гаряче.
Та сьорбай потрошку.
- А чого борщ не солоний,
Гарячий, ще й кислий? —
Розмахнувся та по столу
Кулаком як трісне,
- Оце так ви шануєте
Господаря двору?
Мов собаку годуєте? —
Та знов — Геп! — по столу.
На столі все підскочило,
Униз полетіло.
Тут вже тещу аж скорчило,
За живе заділо.
Ах ти ж, кізяк, морожений!
Мордяка невмита!
А ти за стіл платив гроші,
Щоб по ньому бити?
А в самої кулацюга,
Як у Гулiвера,
Переконлива й фігура —
Десь більше центнера.
- Так, говориш не солоне?
Так, говориш — кисле? —
Та по шиї долонею
З розмаху як лисне!
Не втримався, по пiдлозi
Під стіл покотився…
А тут якраз на порозі
Кум Павло з’явився.
-А чого це ти забрався
Під стола, Миколо?
Щось раніше я не бачив
Там тебе ніколи.
Чи згубив щось, та шукаєш,
Чи може щось сталось?
- То не твого ума діло! -
Теща обізвалась.
- Як багато будеш знати,
Старий станеш, хлопче,
Він – хазяїн у цій хаті
І ляга, де схоче.
