Усі ми, людоньки, з села.
З вербової колиски.
Пили ми воду із відра,
Ми їли кашу з миски.
Топтали гичку й бур"яни,
Ховались в кукурудзі.
Ми діти літа і весни,
Корівок пасли в лузі.
Були одягнуті хто як,
Хто в платтячку, хто в бобці.
Не знали, що таке гамак,
Дрімали на уроці.
Хтось мав галоші, чобітки,
А більшість були босі.
Ми запиналися в хустки.
Я запинаюсь й досі.
Нас дощик мив, вітер чесав.
Нас сонечко любило.
Мороз зимою гартував,
А літечко хрестило.
Ми чули пташку і бджолу,
Нас комарі кусали.
Ми рвали для кролів траву
І вишні в тітки крали.
Усе було, бо ми ж села,
Ми ж діти вулиць, поля.
Нам школа грамоту дала,
А досвід дала доля.
А практику дали лани,
Городи й ранні роси.
І під ногами в нас тоді
Лежали абрикоси...
Г.Потопляк.
