Є одна частина шкільного дня, якої немає в розкладі. Вона починається приблизно тоді, коли з класу виходить останній учень.
Фото: Jessica Olivella / Pexels
Дзвінок уже пролунав, урок у журналі завершений, діти розійшлися. Начебто можна видихнути. Але в голові ще крутиться: чи всі зрозуміли тему, кому потрібно пояснити ще раз, що підготувати на завтра, яке завдання замінити, а яку презентацію варто трохи переробити.
І ось тут починається цікаве.
Людина, яка не працює в школі, часто бачить лише уроки. Наприклад, п'ять чи шість занять на день. І може скласти досить просту картину: уроки закінчилися — робочий день завершився. Насправді ж сам урок — це лише та частина вчительської роботи, яку можна побачити.
До нього ще потрібно підготуватися. Причому не просто відкрити підручник і прочитати тему. Потрібно знайти матеріали, перевірити інформацію, продумати пояснення, підібрати приклади, підготувати завдання для дітей із різним рівнем знань. Для географа це може бути пошук актуальної статистики, перевірка карт, добір фотографій, створення інтерактивної вправи. В інших предметах свої нюанси, але суть однакова: хороший урок не виникає сам собою.
А після уроку починається перевірка. І це теж не завжди просто поставити оцінку. За неправильною відповіддю може стояти нерозуміння теми, неуважність або зовсім інша логіка мислення дитини. Потрібно розібратися, дати зворотний зв'язок, іноді придумати інший спосіб пояснення.
Перевірка робіт — це не лише оцінка, а й час на уважний зворотний зв'язок. Фото: RDNE Stock project / Pexels
Потім електронний журнал, різноманітні таблиці, звіти, плани, форми, повідомлення, організаційні питання. Іноді складається враження, що вчитель має бути одночасно педагогом, методистом, адміністратором, технічним спеціалістом і ще кількома фахівцями за сумісництвом.
Особливо цікаво виглядає ця історія з цифровізацією освіти. Нам постійно пропонують нові платформи, сервіси, електронні інструменти. І це справді може бути корисним. Я сам переконаний, що технології здатні суттєво полегшити роботу педагога. Але є один нюанс: якщо новий інструмент не замінює стару роботу, а просто додається до неї, навантаження нікуди не зникає.
Тепер у нас може бути електронний журнал, окрема платформа для тестів, ще один сервіс для навчальних матеріалів, кілька месенджерів і десяток паролів. Усе це потрібно перевіряти, оновлювати, опановувати. А якщо якийсь сервіс працює не так, як потрібно, то вчитель нерідко ще й самостійно шукає рішення.
Зі штучним інтелектом схожа ситуація. Він може допомогти створити тест, підготувати чернетку презентації, адаптувати завдання або запропонувати цікаві приклади. Але результат потрібно перевірити, відредагувати, звірити з навчальною програмою. Це чудовий помічник, але він не забирає відповідальності за результат.
А тепер згадаємо про вечір.
Коли робочі повідомлення переходять у вечірній час, межа між роботою та відпочинком поступово стирається. Фото: Necip Duman / Pexels
Ти вже вдома. Начебто робочі справи завершені. Але надходить повідомлення: потрібно уточнити оцінку, запитати про домашнє завдання, пояснити причину відсутності дитини або просто відповісти на якесь організаційне питання.
Одне повідомлення — дрібниця. Друге — теж. Але коли телефон перетворюється на продовження робочого кабінету, повністю відключитися стає непросто.
І тут виникає питання: чи справді хороший учитель повинен бути доступним у будь-який час?
Мені здається, ми поступово звикли до досить дивного стандарту. Якщо педагог швидко відповідає, готує додаткові матеріали, постійно навчається, бере участь у заходах і ще встигає вести кілька освітніх проєктів — це сприймається як належне. Але варто йому не відповісти ввечері або відкласти якесь завдання до наступного дня, як іноді виникає враження, що він недостатньо відповідальний.
При цьому міжнародні дослідження показують, що проблема далеко не індивідуальна.
У дослідженні OECD TALIS 2024 є досить промовисті результати. У середньому 52% учителів назвали адміністративну роботу джерелом професійного стресу. 42% відчувають значне навантаження через необхідність реагувати на звернення батьків, а 40% — через надмірну кількість робіт для перевірки. Це середні показники освітніх систем, охоплених дослідженням, а не окрема статистика України.
Дані OECD TALIS 2024. Показники стосуються освітніх систем, охоплених дослідженням, а не окремо України.
І знаєте, що тут особливо цікаво? Ми так багато говоримо про якість освіти, результати учнів, інновації та сучасні методики, але значно рідше говоримо про час, який потрібен самому вчителю, щоб усе це забезпечити.
Я не пропоную відмовитися від перевірки робіт, спілкування з батьками чи використання технологій. Це частина професії. Але, можливо, настав час чесно переглянути наші очікування.
Чи справді потрібні всі звіти, які ми заповнюємо? Чи не дублюють одні платформи інші? Чи обов'язково впроваджувати черговий цифровий інструмент, якщо він не спрощує вже наявні процеси? І чому час на підготовку до уроку досі часто сприймається як щось, що педагог повинен знайти десь між іншими справами?
Окремо варто домовитися про межі спілкування. Батьки мають право знати про навчання своїх дітей, учні — отримувати допомогу, а вчителі — мати особистий час. Це цілком сумісні речі. Відповідь наступного робочого дня не означає байдужості. Так само як відсутність повідомлень у батьківському чаті о десятій вечора не свідчить про відсутність професійної відповідальності.
Не хочеться, щоб ця розмова перетворилася на чергову скаргу на важку вчительську долю. У нашій роботі є чимало моментів, заради яких хочеться повертатися до класу: коли учень нарешті розуміє складну тему, коли ставить несподіване запитання, коли самостійно знаходить правильне рішення. Це справді важливо.
Саме заради таких моментів учитель і приходить до класу. Фото: Thirdman / Pexels
Але ці моменти не повинні діставатися ціною постійної втоми.
Учитель — не безперервно працюючий освітній сервіс. Він теж має право на вечір без перевірки зошитів, на вихідний без робочих повідомлень і на можливість просто відпочити, не відчуваючи провини за те, що сьогодні зроблено не все.
Мабуть, варто частіше говорити не лише про те, чого ми очікуємо від педагогів, а й про те, які умови створюємо для їхньої роботи.
Бо урок закінчується. І вчитель має право, щоб його робочий день теж колись закінчувався.
Колеги, хочу почути вашу думку. Що найбільше забирає ваш час після уроків: перевірка робіт, підготовка матеріалів, звітність, цифрові платформи чи спілкування в месенджерах? І чи вдається вам насправді відкласти роботу хоча б на один вечір?
Джерело статистичних даних:OECD — Results from TALIS 2024, The demands of teaching.
Фотографії: Pavel Danilyuk, Andy Barbour, Mizuno K та Artem Podrez / Pexels.
