11.03.2020
Тема: сімейна педагогіка-основа кожної особистості
1. Сімейна педагогіка як частина соціальної педагогіки.
У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об'єднуюча роль міцної сім'ї для повноцінного виховання дітей. Міцність сім'ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Відчуття любові батьків і дітей, навіть у кризовий підлітковий вік, коли вони прагнуть бути самостійними, є необхідним, хоч для більшості типовим виявом самостійності є "автономна моральність", яка нерідко призводить до педагогічної занедбаності, відчуженості від батьків.
Спроби побудувати сімейну педагогіку як частину соціальної педагогіки робилися ще в XVI-XVIII ст. Свій вклад зробили світові класики Ф.Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель", 1535 р.), Ж.-Ж.Руссо ("Еміль, або про виховання", 1762 р.), Й.Г. Песталлоці ("Лінгард і Гертруда", 1795 р.) та інші, менш відомі, але талановиті педагоги, лікарі, літератори, книжки і оповідання яких містили багато спостережень і порад батькам.
За радянських часів відомими творами сімейної педагогіки були "Книга для батьків" А.С. Макаренка (1937 р.) і "Батьківська педагогіка" В.О. Сухомлинского (1958 р.). Багато виховних аспектів висвітлюється в "Народній педагогіці" М. Стельмаховича (1985 р.) та художній літературі (наприклад, у "Десятикласниках" О. Копиленка, "Бригантині" О. Гончара).
Розробка теорії сімейної педагогіки в 70-80-х роках була пов'язана, в основному, з проблемою "Школа і сім'я". Здебільшого теоретично обґрунтовувалися розділи педагогічної пропаганди серед батьків – ідейно-політичне виховання в сім'ї, патріотичне й інтернаціональне, моральне, статеве, трудове виховання в сім'ї, естетичне, фізичне виховання. Однак у теорії сімейної педагогіки, яка ґрунтується винятково на особистому прикладі батьків, на їхньому індивідуальному підході до своєї дитини, на взаємодії педагогів і батьків, саме ці методи майже не враховувалися.
2. Проблеми сучасності, пов'язані з родиною та сімейним вихованням.
Протягом усього XX ст. сім'я в Україні переживала глибокі зміни, що торкалися усіх аспектів існування цього давнього соціального інституту. Процес переходу до ринкових відносин негативно позначився на життєдіяльності сучасної молодої сім'ї, зокрема на її матеріально-економічному становищі, житлово-побутових умовах, що вплинуло на морально-психологічний клімат у сім'ї, організацію вільного часу. Тобто одна зі значних проблем, з якими стикається сучасна молода сім'я, – недостатня можливість якісно виконувати функції, покладені на неї суспільством.
Культура сучасного українського суспільства мало орієнтується на формування та розвиток цінностей, які традиційно були в основі сім'ї. Утрачено виховний ідеал сім'ї, це призвело до відчуження батьків і дітей, духовного зубожіння молоді. Катастрофічно знижується рівень психологічного здоров'я, що не може не залишити відбитка на сім'ї. Під загрозою перебуває інтелектуальний і моральний потенціал народу, що зумовлено різким зниженням життєвого рівня більшості сімей в Україні. Ця ж обставина зумовила ситуацію, що народжуваність в Україні не забезпечує простого відтворення поколінь. Все більше сімей обмежується народженням одної дитини. Збільшується кількість пар, які не бажають мати дітей з огляду на соціальні, матеріальні або психологічні причини. Поширюється тенденція до збільшення числа позашлюбних дітей і громадянських шлюбів.
Незайнятість значної частини молоді у сфері суспільного виробництва, нестабільність заробітків, незабезпеченість молодих сімей житлом і відсутність чітких перспектив для його отримання спричиняє складності внутрісімейних відносин, зростання кількості конфліктів негативно позначається на якості сімейного виховання. Цьому сприяє також непідготовленість молодих людей до вступу в шлюб. У зв'язку з цим актуальною для нашого суспільства є проблема соціального захисту, підтримки молодої сім'ї, надання їй соціально-психологічної, медико-юридичної допомоги і підтримки.
Важлива роль у науковій розробці проблем сім'ї, сімейного виховання, педагогічної культури батьків належить педагогам України та Росії, таким як А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинский, К.Д. Ушинський, М.Г. Стельмахович та інші.
Молода сім'я – це подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 30 років, або неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 30 років.
Сучасна родина переживає складний етап – перехід від традиційної моделі до нової. Поряд із традиційними функціями, пов'язаними з народженням і вихованням дитини, з рішенням повсякденних проблем, родина покликана бути надійним психологічним "укриттям", що допомагає людині виживати у важких умовах сучасного життя, що швидко змінюються.
Родина забезпечує своїм членам економічну, соціальну і фізичну безпеку, турботу про малолітніх, старих і хворих, умови для соціалізації дітей, молоді і, що найважливіше, поєднує своїх членів почуттям любові, спільності і дає можливість розділяти з іншими труднощі і радості життя.
За останні роки спостерігається скорочення складу і структури родини (ріст розлучень, народження дітей самотніми матерями і т.д.). Нині переважний тип родини – це прості нуклеарні родини, що складаються з чоловіка і жінки з дітьми або без них. Значну частку становлять неповні родини. У гнітючому числі випадків це родини самотніх матерів, розлучених жінок і вдівців. У більшості цих родин одна, рідше дві дитини. Незважаючи на матеріальну підтримку держави, бідує більшість родин самотніх матерів. Аналогічні труднощі випробують родини військовослужбовців термінової служби; родини, у яких один з батьків ухиляється від сплати аліментів; родини з дітьми-інвалідами; родини з батьками-інвалідами; родини, що взяли дітей під опіку (піклування); багатодітні родини; родини з малолітніми дітьми (у віці до трьох років). В особливому положенні знаходяться студентські сім'ї з дітьми. У більшості випадків забезпечують їх батьки. До родин, які бідують і особливо потребують підтримки держави, належать сім'ї біженців і змушених переселенців, родини безробітних, що мають неповнолітніх дітей. До особливої категорії відносять девіантні родини. Це родини алкоголіків, наркоманів, правопорушників і ін. Соціальна педагогіка, соціальна робота орієнтовані не тільки на вирішення сімейних проблем, а й зміцнення і розвиток, відновлення внутрішнього потенціалу родини для виконання нею численних суспільно значущих функцій, стабілізації демографічного і соціально-економічного становища в Україні.
Сім'я завжди є моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.
Родина як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально- психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів родини.
В особливо складних умовах у період кризи опинилася молода сім'я, яка визначається як соціальна група, у якої вік чоловіка та дружини, або одного з них, не перевищує 30 років. В Україні налічується 10,3 млн. молоді (віком від 15 до 28 років), що становить 19,1 відсотка загальної кількості населення. В країні мешкає 2 млн. 400 тис. молодих сімей, в яких народжується 80 відсотків усіх народжуваних в Україні дітей. Тобто 46,6 відсотка молодих людей перебувають у шлюбі, і хоча статистика недосконала і не встигає за кількістю розлучень, скажімо, що 50 відсотків молоді перебуває в шлюбі (або була в шлюбі). Є молодь, яка готується до шлюбу. Молодь хвилюють такі питання шлюбно-сімейних відносин: як підготуватися до шлюбу, як обрати супутника життя, як одружитися, зберегти сім'ю, запобігти сімейним чварам, як виховувати дітей та ін.
Перед молодою сім'єю стоять особливо гострі проблеми матеріально-економічного та житлово-побутового характеру. Невизначеність майбутнього, незайнятість у сфері суспільного виробництва, нестабільність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й внутрісімейних процесах, характері взаємин членів сім'ї, її стосунків з навколишнім середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу.
Державна політика, спрямована на підтримку молодої сім'ї, знайшла своє вираження у Законі про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні, галузевій програмі Мінмолодьспорту України щодо поліпшення становища молодих жінок, сім'ї, завдяки якій передбачається здійснити заходи, спрямовані на поліпшення становища молодої сім'ї, її соціальний захист. Ці завдання реалізуються за допомогою соціальних служб для молоді, створених на початку 90-х років.
3. Визначення сім'ї.
Сім'я – мала соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка та жінки, їхніх дітей (власних або усиновлених), інших осіб, пов'язаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів. Сім'я здійснює життєдіяльність на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Як мала соціальна група і первинний колектив сім'я забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем.
Сім'я сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою. Родина є моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості. Вона функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Сім'я забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою. Це мала соціальна група, заснована на шлюбі та кровній спорідненості. Члени сім'ї об'єднані емоційними зв'язками, спільністю побуту, моральною відповідальністю, взаємодопомогою. Сімейні взаємини є офіційними за формою та неофіційними за змістом.
Психологія сім'ї вивчає закономірності виникнення, становлення й руйнування родини як специфічної малої соціальної групи, умови та механізми її функціонування. Психологічному аналізові підлягають різні аспекти сімейного життя: витоки утворення сім'ї; формування готовності до шлюбу й подружніх стосунків; загальні тенденції розвитку сім'ї, особливості шлюбно-сімейних міжособистісних взаємин та інші соціально-психологічні проблеми. Досліджується вплив сім'ї на формування особистості дітей. Психологія вивчає особистісні та соціально-психологічні чинники, що зміцнюють або дестабілізують шлюб. Багато уваги приділяється питанням статево-рольового виховання молоді, формуванню просімейної мотивації, психологічним аспектам сексуальних стосунків, взаємоадаптації шлюбної пари, їхній психологічній сумісності. Чільне місце відводиться дослідженню соціально-психологічних процесів, що відбуваються в сім'ї: сімейна комунікація та інтеракція (взаємодія), міжособистісна перцепція, рольова диференціація у взаєминах подружжя.
Як соціальна група сім'я розв'язує завдання, котрі стосуються осіб, які її складають, а також ті, що торкаються безпосередньо суспільства. Завдяки репродуктивній функції сім 'я забезпечує відтворення суспільства. Крім того, шлюб є схваленою суспільством формою задоволення сексуальних потреб людей. Дорослі члени сім'ї, виконуючи в суспільстві професійні функції, своєю працею створюють економічні основи існування родини, забезпечують її матеріальні та культурні потреби. Сім'я виконує обслуговуючу й опікунську функції щодо своїх членів, забезпечуючи їм надання різноманітних послуг, а також піклуючись про тих, хто потребує допомоги (діти, старі або хворі та інваліди). У такий спосіб в сім'ї задовольняються альтруїстичні потреби.
Родина виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Вона виконує соціалізуючу функцію. Соціалізації зазнають не тільки діти, а й саме подружжя, оскільки адаптація до шлюбних, батьківських та інших сімейних ролей – це також соціалізуючий процес. Водночас він задовольняє батьківські потреби у вихованні дітей і збагачує новим соціальним досвідом особистість шлюбних партнерів.
Сім'я сприяє збереженню психічного здоров'я суспільства завдяки виконанню психогігієнічної функції, яка полягає в забезпеченні почуття стабільності, безпеки, емоційної рівноваги, а також умов для розвитку особистості своїх членів. Стабільна, добре функціонуюча сім'я дає змогу кожній особі, яка її складає, задовольняти такі потреби, як любов, емоційна близькість, розуміння і повага, визнання тощо. У такій сім'ї індивід має умови для самореалізації, самоствердження, збагачення й розвитку своєї особистості. Отже, сім'я суттєво впливає на своїх членів, задовольняючи їхні потреби – біологічні, емоційні, психосоціальні та економічні.
Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціальні зрушення, індустріалізація, урбанізація, професійна праця жінок, зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково- технічним поступом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Зокрема, вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.
Кожна сім'я створює власну мікрокультуру на основі загальносімейних цінностей, традицій, звичаїв, норм і правил поведінки. Шлюбна пара, розбудовуючи власний стиль життя, спирається при цьому на усталені в конкретному суспільстві норми, а також запозичені з батьківських сшей і збагачені досвідом свого самостійного життя.
Сім'я як мала соціальна група зазнає певних динамічних перетворень, пов'язаних головним чином з перебігом життя індивідів. У розвитку кожної сім'ї можна виділити кілька фаз: початкова фаза подружнього життя – до народження першої дитини; три батьківські фази, що охоплюють періоди зростання й виховання дітей; фаза, коли діти стали соціально зрілими, й відокремлюються від батьків; пенсійне подружжя. Перехід з однієї фази в іншу характеризується зміною структури сім'ї, її функцій, перебудовою внутрісімейних стосунків і взаємодії відповідно до нових завдань, що постають у різні періоди сімейного життя.
На початку кожної фази може створюватися специфічна кризова ситуація, пов'язана з пристосовуванням членів родини до нових сімейних завдань і функцій, зміною ролей і позицій. Зміни в кількісному й віковому складі сім'ї викликають перетворення всіх її функцій – економічної, захисної, психологічної, соціалізуючої та ін. Це вимагає перегляду попереднього способу життя родини. Успішне функціонування сім'ї в нових умовах збагачує осіб, які її складають, новим досвідом і свідчить про їхні адаптивні можливості.
Психологічний аналіз сім'ї, як малої соціальної групи, умов і механізмів її функціонування, передбачає вивчення ціннісних орієнтацій подружжя, які є одним з чинників, що регулює взаємини подружжя, визначає їх ставлення один до одного, до дітей, інших людей, навколишнього світу взагалі. Розбіжності в індивідуальних системах ціннісних орієнтацій подружжя є головною перешкодою інтеграції сім'ї, її повноцінного функціонування. Гострі конфлікти, що виникають на цьому ґрунті, роблять неможливим нормальне внутрісімейне спілкування і створюють небезпеку для існування родини.
Система ціннісних орієнтацій сім'ї не є сталою протягом усього її життєвого циклу. Загальносімейні цінності не завжди включають у себе ціннісні орієнтації кожного з подружжя. Діапазон ціннісних орієнтацій окремих осіб родини може бути вужчий або ширший від загальносімейних. Чим ширший обсяг індивідуальних цінностей подружжя, тим більше в них можливостей для взаєморозуміння, тобто для єдності.
Для психологічної сумісності подружжя важливе значення має взаємопізнання і взаємоузгодження індивідуальних ціннісних орієнтацій кожного з них, вироблення на їх основі загальносімейних цінностей. При цьому мають значення не тільки схвалення й прийняття загальносімейних цінностей, а й позитивне ставлення кожного з подружжя до ціннісних орієнтацій партнера. Тому з погляду психологічної допомоги сім'ї доцільно з'ясувати характер цього ставлення. У практиці психологічного консультування виділені такі його варіанти:
1) один з подружжя намагається дізнатися про ціннісні орієнтації іншого, а також сім'ї його батьків, але не приймає їх, визнаючи лише свої;
2) подружжя взаємотолерантні до ціннісних орієнтацій, один одного, визнають їх рівноправність, але не прагнуть до створення спільної системи цінностей; наслідок цього – життя "поруч", а не "разом";
3) подружжя схильні до схвалення і прийняття майже всіх цінностей один одного, значно змінюючи при цьому власні системи цінностей. Такий стан криє в собі небезпеку для самореалізації й самоствердження одного з подружжя і може призвести до надмірної залежності його від іншого;
4) подружжя створюють спільну систему цінностей, визнаючи при цьому право кожного на індивідуальні ціннісні орієнтації, але зберігаючи пріоритет загальносімейних орієнтацій.
Розбіжності в системах ціннісних орієнтацій подружжя можуть бути підґрунтям для багатьох сімейних конфліктів, зокрема таких, як конфлікт сімейних ролей, боротьба за лідерство в сім'ї, конфлікт як засіб зняття напруження, конфлікт як захист власного "Я". В основі кожного з них лежить суперечність між сформованими до шлюбу ціннісними уявленнями кожного з подружжя про функції чоловіка і дружини в сім'ї та способи їх реалізації. Конфлікт може виникнути і в результаті зіткнення звичних для кожного з подружжя шляхів і способів задоволення соціокультурних, інтелектуальних, естетичних та інших потреб, прагнення відстояти свою індивідуальність, намагання узгодити уявлення про себе з думкою партнера.
Конфліктна ситуація у сфері ціннісних орієнтацій, що перешкоджає створенню взаємоприйнятної системи сімейних цінностей ширшого обсягу, ніж індивідуальні, унеможливлює інтеграцію родини, а отже – й виконання нею своїх обов'язків, створює небезпеку для її існування. Викликаючи напруження в сімейних стосунках, конфлікти ціннісних орієнтацій дезінтегрують (роз'єднують) родину.
Для забезпечення психологічного комфорту в сім'ї та успішного її функціонування суттєве значення має те, як складаються взаємини і взаємодія принаймні у трьох складових: між самим подружжям, батьками й дітьми, між братами й сестрами, якщо в родині зростають двоє і більше дітей. Основним чинником, що зумовлює характер взаємин і взаємодії в усіх ланках сім'ї, є ставлення подружжя один до одного та їхні батьківські установки щодо дітей. У працях з психології сім'ї виділено чотири типи ставлення: прийняття – неприйняття; взаємодія – уникнення контактів; визнання свободи активності – надмірна опіка; повага до прав кожного в сім'ї – надмірна вимогливість.
Позитивні типи ставлення – прийняття, взаємодія, свобода активності, повага до прав кожного – забезпечують партнерські стосунки та егалітарний (рівноправний) устрій життя сім'ї. Виникнення порушень у сімейних взаєминах, як правило, пояснюється наявністю значної дистанції між членами родини, пов'язаної з прагненням уникнути контакту, неприйняттям особистості партнера або надмірною емоційною зосередженістю на ньому, що виявляється в опіці, захисті, надмірній вимогливості та спробі будь-що підігнати його під уявлюваний образ чоловіка, дружини або дитини. У взаєминах подружжя в період першої фази сімейного життя часто виникають негаразди, пов'язані з надмірною емоційною зосередженістю на партнерові, щільною опікою його і жорсткою вимогливістю щодо образу чоловіка чи дружини. Це саме простежується нерідко і в сім'ях з однією дитиною, на якій сфокусовані всі почуття й турботи батьків. У пізніших фазах подружнього життя та в його кризові періоди джерелом сімейних чвар частіше є емоційна дистанція. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Кожна сім'я має притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків (систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин у сім'ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків.
Родина становить персональне середовище життя і розвитку дітей, підлітків та юнацтва. Саме в цьому середовищі відбувається процес засвоєння індивідом суспільних соціальних і культурних цінностей. Відповідно до цих установок, сім'я повинна стати основним осередком суспільства, а всі інші соціальні інститути повинні працювати на неї. На перший погляд так воно і відбувалося. Проте протягом певного часу у розвитку радянського суспільства домінувала думка про те, що держава – все, людина – ніщо. Цей ідеологічний підхід формував відповідну систему виховання, яка була скерована на те, щоб виховати особистість як "гвинтик" державної машини. Та головним завданням було повне і беззастережне виконання вимог держави. Над реалізацією цього завдання працювали всі навчально-виховні заклади системи народної освіти, дитячі громадські організації, інші інститути соціального виховання.
Важливим результатом цієї взаємодії є вплив сім'ї на формування відносин в суспільстві, характер усіх процесів суспільною життя. Сім'я не лише задовольняє потреби людей, які вступили в шлюб, а й виконує цілий ряд соціальних функцій і тому є невід'ємним компонентом соціальної структури суспільства.
4. Особливості та перспективи розвитку сучасної родини.
Розуміння та врахування особливостей сучасної сім'ї вчителями, батьками, соціальними педагогами сприяють реалізації її виховних можливостей. До найважливіших особливостей сучасності належать:
Зміна ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представників сучасної молоді здебільшого не вірить в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як наслідок – збільшується кількість малолітніх злочинців. У системі життєвих цінностей у багатьох батьків переважають прагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність, раціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомагати іншим часто недооцінюються.
Відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах – це об'єктивний фактор, зумовлений соціально-економічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального інституту, який самостверджується без нехтування життєвого досвіду старших. В окремих сім'ях, які є мобільною соціально- економічною інституцією суспільства, створюється і сприятливий психологічний клімат для виховання дітей. Однак частіше молода сім'я, як правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, матеріальні труднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливають на виховання дітей.
Зменшення чисельності сім'ї. Зменшення народжуваності дітей спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріальних витрат на виховання, надмірним навантаженням на жінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими житловими, побутовими умовами, егоїстичним прагненням батьків "пожити для себе". Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших.
Специфічність соціального укладу в міських та сільських сім'ях. Відмінності в культурі сімейного життя відбиваються на розвитку дітей. Особливості домашнього господарства сприяють залученню дітей до справ у сім'ї, формують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у специфічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує антисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особистість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в іншому середовищі. У місті такий контроль обмежений.
Залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сім'ї така залежність знижується.
Вплив соціально-педагогічних умов на самореалізацію. За теорією Абрахама Маслоу (1908-1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевненість у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задоволені, то проблематично очікувати від неї діяльності, яка сприятиме самореалізації. Потреби кожної людини структуруються за ієрархічним принципом у різній послідовності. Загалом – це біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньому, любов та належність до конкретної соціальної групи, самооцінка, самореалізація тощо. У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задоволення біологічних потреб як конкретних людей, так і великих соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (екологічна ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи) значно погіршили демографічне становище у країні, що дало підстави стверджувати про тривожний процес депопуляції її населення. В останні роки XX – на початку XXI ст. зміна соціально-етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простір далеко не найкращих зразків масової культури спричинили, попри деякі позитивні впливи, нівеляцію змісту людського життя.
Обмеження позитивного впливу соціального оточення дитини. Урбанізація населення, лібералізація інформаційного простору, прагматизація життя, дефіцит спілкування в сім'ї та з ровесниками, недостатня окресленість морального ідеалу на рівні державної гуманітарної політики спричиняють маніпулювання свідомістю дитини, деформують систему життєвих пріоритетів і цінностей.
Нерозуміння батьками механізмів формування гуманних взаємин з дітьми, їх прагнення до рольової або особистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх стосунків побутовою сферою ("зроби, принеси, подай"). Нерідко батьки недооцінюють впливу на виховання гуманних рис дитини морально-психологічних стосунків, взаємної любові, поваги, турботливості в сім'ї. Гармонійність сімейного виховання залежить від щирості й чесності любові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприймали і любили такими, які вони є. У цьому мудрість батьківської любові. В основі виховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з любові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і, навпаки – авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї навіює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потрібна. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівноваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов'ю і суворістю та у формуванні в неї рис характеру, які є основою здорового родинного життя.
Домашнє завдання:
Виконайте тести
Тестові завдання
- Методи виховання — це…
А)напрямки вихованої роботи з конкретною віковою групою вихованців;
б) способи взаємодії вихователя з вихованцями, що спрямовані на реалізацію мети виховання;
в)плановані й розраховані заздалегідь виховні ситуації;
г)Ваш варіант.
- Дайте ґрунтовне визначення процесу виховання. Виховання — це…
а) процес соціалізації та формування особистості;
б) динамічна взаємодія вихователя й вихованців, спрямована на визначення особистістю у різних видах діяльності власного ставлення до цінностей культури, внаслідок чого вона саморозвивається й самоактуалізується;
в) цілеспрямований та стихійний вплив на розвиток молодої людини з метою формування її особистості;
г) цілеспрямована виховна діяльність педагогів у загальноосвітньому закладі з метою вирішення конкретних виховних завдань.
- Головним критерієм, що визначає ефективність виховної діяльності педагога, є…
а) методи, форми, засоби педагогічної діяльності вчителя;
б) позитивні зміни в особистісно-індивідуальному розвитку вихованців;
в) ставлення вчителя до педагогічної діяльності;
г) цілеспрямована організація життєдіяльності учнів.
- Результати процесу виховання засвідчують, насамперед, зміни…
а) суджень вихованців про норми поведінки;
б) внутрішніх чинників поведінки;
в) зовнішніх форм поведінки.
- Головні напрями процесу виховання учнів — це…
а) формування знань соціальних норм, цінностей;
б) роз’яснення етичних норм, цінностей;
в) виховання умінь організації діяльності;
г) формування почуттів;
ґ) привчання до виховного середовища;
д) формування соціальної поведінки;
е) формування самооцінки.
- Основою процесу виховання є…
а) чітке визначення соціальних норм, вимог, що необхідно засвоїти учням;
б) організація життєдіяльності, спілкування особистості, що ґрунтується на взаємодії вихователів і вихованців як рівноправних суб’єктів;
в) проведення яскравих, цікавих виховних заходів за участю учнів.
- Який принцип, насамперед, сприяє формуванню цілісної особистості у процесі виховання?
а) єдності й цілісності виховання;
б) систематичності й послідовності у вихованні;
в) особистісного підходу у вихованні;
г) єдності свідомості, почуттів й поведінки учнів у вихованні.
- Що означає принцип єдності й цілісності виховання?
а) єдність усіх складових структури виховного процесу;
б) поступового ускладнення мети діяльності;
в) дотримання наступності у постановці вимог перед учнями;
г) забезпечення єдності навчальної й позанавчальної діяльності учнів, процесів навчання й виховання.
- Розташуйте запропоновані філософські моделі виховання в історичній послідовності.
а) педоцентризм;
б) біхевіоризм;
в) екзистенціалізм;
г) позитивізм;
ґ) конструктивізм.
- Процес виховання триває…
а) до 5 років;
б) до 16 років;
в) до повноліття;
г) все життя.