Так склалося історично, що українці мають одне спільне хобі, і мова не про вибори.
Щороку, коли весняне сонечко підсушить земельку, а календар перетне 7 квітня, наш народ тотально садить картоплю. Ви можете ще ходити у фуфайці і валянках, ви будете сходити слиною від ароматів шашликів, які линуть з найближчого ліска, ви спробуєте «відкосити» від садіння, мотивуючи це сесією чи зайнятістю на роботі, але рідня буде непорушна. Садити треба! Стид і пазор тому господарю, у якого сусід посадив бульбу раніше!
Та про, що може бути мова, коли одне із найбільших державних свят припадає на початок збору урожаю!
А чи замислювалися ви, скільки разів картоплина проходить через руки? Ні? Тоді стартуємо з перебирання коренеплодів перед посадкою. Потім насипання у мішки і підвіз на поле. Набирання матеріалу у відро. Тикання, підкидування у рядок. Тут йде перепочинок на ріст картоплі – тобто бульби (коренеплоду) ми не торкаємось. І так осінь. Викопуємо, збираємо у відро, а з відра у мішки. Домашнє сортування – що на їжу, що кабанчику, а що на насіння. Відтак переносимо у погріб, підвал, кладовку, балкон. У мене картоплю закопують у кагат (копець), тобто ще раз перебирається на предмет наявності гнилих екземплярів. Зима. Весна. І опа! Розкопується кагат,картопля виноситься з погрібця, підвалу, кладовки, балкону. І ви не повірите… Знову перебирається!!! І так щороку.
Змінюються сорти, технології посадки, розміри засаджених площ, а от кількість торкань до картоплини ну ніяк не зменшується. Хтось скаже, що запросто можна купити бараболю і не морочити собі голову. Капєц, а що ви робитимите з появою такої кількості вільного часу?! Мабуть, посієте бурячки?©
Роман Насонов
