Другий етап легітимізації діяльності Української Центральної ради - це Український національний конгрес в Києві, який рекомендувало Українській Центральній Раді скликати Віче маніфестації патріотичних сил 19 березня 1917 року. Віче визначило завдання конгресу: створення умов для запровадження автономії - переорієнтація пріоритетів з культурно-просвітницьких на державницькі, проведення вибори до Центральної Ради від губерній і розширити її соціальну базу і, таким чином, зробити Центральну Раду керівним органом українського національного руху.
6 - 8 квітня 1917 р. — в Києві відбувся Український національний конгрес, який став першим представницьким форумом українського руху на теренах українських земель.
Український конгрес підтвердив курс на національно-територіальну автономію в складі Росії. Визнання УЦР представницьким законодавчим органом України, розширення її складу, обрання Малої Ради, яка діяла між сесіями:
1) Обрано нову УЦР як представницький орган усього українського народу. М.С. Грушевський – голова УЦР, заступники – В. Винниченко і М. Єфремов.
2) Утворено Малу Раду як виконавчий комітет УЦР у складі 20 осіб.
3) Прийнято рішення добиватися національно-територіальної автономії.
Всеукраїнським національним конгресом закінчився процес формування Центральної Ради і розпочався другий період її діяльності — боротьби за автономію України. Прибічники єдності й неподільності Росії відклали свій наступ проти національно-визвольного руху, зокрема проти українства, пішли фактично у підпілля організації та товариства, які відверто виступали проти автономії України. Але вони об'єднаються за підтримки проросійсько налаштованої частини збройних сил Росії у липні 1917 року проти полуботківців-самсотійників.
Будівля Національної філармонії України у Києві, де відбувся Всеукраїнський конгрес 6-8 квітня 1917 року
https://uk.wikipedia.org/wiki/Всеукраїнськийнаціональнийконгрес
