Тема: Українсько-польська війна.
1. Окупація польськими військами території Західної області УНР
2. Наступ об’єднаних українських армій на Київ
3. Наступ білогвардійських військ на УНР
1. Окупація польськими військами території Західної області УНР
У дні поразки під Чортковом на допомогу Польщі прийшла Антанта. 25 червня 1919 р. Вища рада Версальської конференції офіційно дозволила Польщі окупувати всю Східну Галичину й вивести свої війська налінію Збруча із застереженням, що вона, за змогою, забезпечить автономію цієї території, а також політичну, релігійну й особисту свободу її мешканців.
Отямившись від поразки, 28 червня польські війська перейшли в контрнаступ. Вони прорвали український фронт під Янчином (нині с. Іванівка Перемишлянського р-ну Львівської обл.) і примусили УГА знову відступити до Збруча.
Протягом 16-18 липня УГА в цілковитому порядку зі зброєю в руках перейшла р. Збруч, залишивши територію ЗУНР. Разом з армією перейшло й державне керівництво, відступило й чимало цивільного населення, здебільшого інтелігенції, яка служила в українських державних установах.
Історичне джерело
Учасник визвольних змагань О. Назарук згадував: «Були то страшні дні. З одного боку напирали поляки, з іншого — більшовики. Територія обох українських держав займала вже тільки дуже малий простір по обох боках Збруча. На тім просторі чути було гук гармат і від сходу, і від заходу... Артилерія мала ще трохи амуніції, а піхота вже ні, Вона білою зброєю помагала, де могла, нашій артилерії стримувати натиск ляхів. І своїми трупами вкривала останні поля галицької землі... щоб мали час відступити наші обози з хворими й пораненими, з майном».
Отже, у Кам’янці-Подільському зустрілися державні установи УНР і ЗУНР. Українські лідери не зуміли погодити свої інтереси. Є. Петрушевич вважав, що в умовах, які склалися, треба сконцентрувати всі зусилля на зміцненні Галичини. Адже вона мала найрозвинутішу національну традицію, культуру та дієву армію. Є. Петрушевич не бажав мати нічого спільного з поляками, а його оточення пропонувало укласти союзний договір із запеклим ворогом С. Петлюри — генералом А. Денікіним. Тим часом урядовці Директорії вважали, що потрібно шукати порозуміння саме з Польщею, щоб відбити російсько-більшовицький та білогвардійський наступи.
2. Наступ об’єднаних українських армій на Київ
Об’єднання УГА й армії УНР призвело до докорінної зміни стратегічної ситуації на Правобережжі. 80-тисячна об’єднана армія під командуванням генерала М. Юнакова протягом місяця звільнили все Правобережжя.
30 серпня 1919 р. київське угруповання під командуванням генерала УГА А. Кравса вступило в західні околиці Києва. Майже одночасно до міста зі сходу вступили денікінські полки. 31 серпня о 10-й год на Думській площі (тепер майдан Незалежності) Запорозький корпус УНР зустрівся з російськими частинами. Побачивши, що на площі денікінці вивішують трикольори, українці зірвали один з них. Зав’язалася перестрілка. Перед Директорією постала проблема: дати бій Денікіну й стати «союзником» більшовиків чи разом з білогвардійцями продовжити вигнання більшовиків. Вирішено було утриматися від бойових дій з білими. Українські сили вийшли з Києва й зупинилися на лінії Ігнатівка-Васильків-Германівка. На порозумінні з Денікіним, заради зближення з Антантою, наполягало й керівництво ЗУНР.
Отже, завдяки спільним зусиллям армій УНР і ЗУНР вдруге було вигнано денікінців і більшовиків з Правобережної України. Водночас Лівобережна Україна потрапила під білогвардійську окупацію.
3. Наступ білогвардійських військ на УНР
Напружені відносини з денікінським урядом незабаром стали ворожими. 22 вересня було перехоплено наказ Добровольчої армії заволодіти територією, яку контролює УНР, і знищити її армію. 24 вересня Директорія УНР оголосила війну А. Денікіну. З 26 вересня до кінця жовтня 1919 р. за Правобережжя відбувалися запеклі бої. Наприкінці жовтня українська армія почала втрачати боєздатність, насамперед через поширення епідемії тифу, а також через нестачу зброї.
За цих умов командування УГА заради порятунку своєї практично знищеної тифом армії 6 листопада пішло на союз з Білою армією й визнало підпорядкування УГА А. Денікіну. У такий спосіб військове керівництво ЗУНР тоді сподівалося, що співпраця із союзником Антанти допоможе врегулювати відносини з іншим союзником Антанти — Польщею.
Події цих днів спонукали Є. Петрушевича заявити про припинення збройної боротьби за державність. Не бачачи перспектив подальшої збройної боротьби, 16 листопада 1919 р. Є. Петрушевич виїхав до Відня, щоб продовжити боротьбу дипломатичними засобами.
Отже, відстоюючи національну державність, ЗУНР зазнала поразки. Проіснувавши лише 257 діб, ЗУНР продемонструвала найпослідовнішу програму державного будівництва на теренах тогочасної України.
У листопаді 1919 р. армія УHP залишилася наодинці з білими й червоними. Її чисельність не перевищувала тоді 8-10 тис. бійців. Розпочався відступ до Кам’янця-Подільського, який згодом назвали «Листопадовою катастрофою».
Історичне джерело
Настала зима, а в армії не вистачало обмундирування, насамперед взуття та провіанту. Посилювалася епідемія тифу. «На возах везли тисячі хворих на тиф, прикритих тільки дірявими шинелями. Важкохворих залишали під опіку селян, але й самі вони часто цілими родинами лежали хворі. Військові частини зменшились у своєму складі, у сотнях залишалося від 5 до 10 бійців, а полки доходили до 50-60 багнетів», — згадував один з учасників тих подій генерал О. Удовиченко.
15 листопада в Кам’янці-Подільському на засіданні Директорії та уряду було прийнято рішення запропонувати польському командуванню зайняти Кам’янець-Подільський. Наступного дня уряд та армія УНР залишили місто. Голова Директорії С. Петлюра виїхав до Варшави. Так, наприкінці 1919 р. сили УНР виявилися майже вичерпаними.
Перший зимовий похід (6 грудня 1919 р. — 6 травня 1920 р.). Проте уряд та армія УНР не збиралися покладатися лише на зовнішню підтримку. 6 грудня було прийняте рішення перейти до партизанських методів ведення війни й розпочати зимовий похід. У армії УНР залишалося майже 10 тис. боєздатних бійців, які прорвали денікінський фронт між Козятином і Калинівкою (нині Вінницька обл.) і 24 грудня без бою зайняли Вінницю. В останній день 1919 р. армія УНР вступила до Умані. Цим успіхам на Правобережжі сприяли перемоги більшовиків над денікінцями, які відступали на південний схід, а Україну знову брали під свій контроль більшовики. Зимовий похід сприяв піднесенню морального духу як армії, так і мирних мешканців.
Знову почав відроджуватися повстанський антибільшовицький селянський рух. Армія УНР сприяла координації дій повстанських загонів. Її успіхи вселяли надію й у підупале духом політичне керівництво, спонукали його до продовження політичної боротьби за незалежну державу.
Історичне джерело
Розгорнуту оцінку зимовому походу дав тодішній голова уряду УНР І. Мазепа, який брав у ньому безпосередню участь. Він підкреслював, що за п’ять місяців зими та весни 1920 р. армія «зберегла себе морально та фізично. Населення годувало й зодягало армію, постачало їй усе потрібне й усіма способами допомагало, бо бачило в ній свою армію, яка боролася за інтереси народні».
Запитання та завдання
1. Поясніть значення понять «воєнний комунізм», «трудармія», «продрозкладка», «продзагін», «продпайок», «наркомат», «нарком», «раднарком», «ревком», «комнезам», «реквізиції», «отаманщина».
2. Опишіть систему органів радянської влади, виокремивши конституційні та неконституційні складові.
3. Охарактеризуйте типові форми червоного терору.
4. Визначте ознаки антибільшовицьких повстань весни-літа 1919 р.
5. Розкрийте сутність політики «воєнного комунізму».
6. Охарактеризуйте отаманщину як суспільне явище, з’ясувавши джерела виникнення, характерні риси, наслідки.
7. Визначте, які прояви суспільно-політичного життя зумовила відмова більшовиків від товарно-грошових відносин.
8. Підготуйте історичний нарис про боротьбу махновців і холодноярців.
9. А чим керуєтеся ви, підтримуючи українську армію?
Домашне завдання:
1. Опрацювати конспект та параграф пыдручника.