СОЛОДКИЙ СПОГАД СЕРЦЯ
Чи пам'ятаєш як колись
Ми мандрували в тиху нічку?
За руки трепетно взялись,
Грайливо пестив коси, щічку...
Лукаво із небес прозорі
За нами підглядали зорі.
В обіймах ніжних мліла я,
Очима блудно грались в тілі.
Тікала десь з-під ніг земля.
В жагучих пестощах — сп'янілі,
Спокусливий спивали трунок —
Хмільний, солодкий поцілунок.
Ті дивовижні відчуття
Нам не забути вже ніколи.
Здавалось — тільки ти і я...
Від світу цілого довколи
Сховали нас у темній нічці —
Мільярдноокій чарівничці.
Непрошено в життєвий сад
Прийшла гуляти зріла осінь:
Рокíв кружляє листопад...
Вплела сріблясту в коси просідь.
Побороздили нас морщини —
Не повернуть тієї днини.
У спогадах лишився Рай —
Життя нас добре потріпало.
Нектарне щастя небокрай
Забрав. Так, видно, статись мало.
Рука в руці — тепер лиш спогад.
Що вдієш? Рішення те — Бога.
Не буде, як колись! Прямé
В життєву пише доля ниву
Своє сумне нам резюмé:
Штампує біль у днину сиву.
Рука в руці — лиш спогад серця:
Вже як колись — не повернеться!
27.06.2025
© Люба Курганська
https://www.facebook.com/share/p/1LFQv1q6e1/?mibextid=wwXIfr
