Тема уроку: Родинно-побутові пісні. Процес виникнення фольклору. Багатство і розмаїття українського фольклору. Види родинно побутових пісень
Завдання.
Опрацювати теоретичний матеріал
Українська пісня — одне з найцінніших надбань українського народу. Коли вона звучить, серце не може залишитися байдужим і холодним, бо в ній стільки тремтячої щирості, ніжності, відвертої довіри.
Наша країна надзвичайно багата і щедра на пісні, які виникли в сиву давнину. Вони відображають характер, звичаї, вірування, боротьбу за кращу долю, за визволення від поневолювачів та загарбників. У ній відтворились доброта, щирість, душевність, весела вдача українців, їх мрії, надії, сподівання. Сьогодні ми докладно познайомимося з особливостями родинно-побутових пісень, тобто пісень про кохання, сімейне життя.
Багатство і розмаїття українського фольклору
Фольклор (анг. folk — народ, lore — знання, мудрість) — сукупність різних видів і форм масової словесної художньої творчості; усні народні твори.
Художні прийоми фольклору: звертання, діалог порівняння, епітети, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами, гіперболи, вислови-порівняння. Процес виникнення фольклору.
Це поетичне мистецтво слова твориться за особливими, специфічними законами усної передачі від покоління до покоління. Ми ніколи не дізнаємося, хто був автором першої колядки або весільної пісні, чий гострий розум породив влучне прислів’я, яка мати проспівала першу колискову, кому належать перші варіанти дум...
І пісні, і думи з часом то скорочувалися, то подовжувалися, то перероблялися, то з’єднувалися з іншими такими ж творами. А внаслідок цього з’являються вже нові фольклорні перлини, автором яких можна назвати тільки народ. Ця колективність творення у фольклорні виявляється і в зовнішніх формах творчості, і у внутрішній його суті, і в процесі створення народних шедеврів, і в їх виконанні. Численні творці і виконавці спираються на загальний досвід і традицію і водночас вносять у вже відомий твір нові риси й деталі. При цьому вони намагаються пристосувати раніше відомий сюжет, обряди і стиль до конкретних умов виконання та конкретного часу. Слід зазначити, якщо творчість нового творця або виконавця позначається новизною, то, як правило, це новизна і є розвитком традицій.
Специфічні ознаки фольклору:
• відображення життя, праці, боротьби трудового народу в різні історичні епохи;
• вираження його світогляду, моралі, інтересів, мрій, оцінки різних суспільних і побутових подій та явищ, вчинків людей;
• соціальна значимість творів;
• колективний характер творення;
• усне зберігання й поширення;
• варіантність текстів;
• анонімність;
• порівняно невеликий обсяг;
• ідейно-тематична єдність усіх фольклорних творів;
• простота і ясність стилістики;
• строга послідовність композиції;
• повторюваність;
• переважання дієслівних рим.
Ідейно-тематичний зміст родинно-побутового циклу пісень (загальна характеристика).
Вони охоплювали найважливіші події і явища з родинного життя селян, з винятковою повнотою відображали їхню психологію, погляди, мораль. У них немає чітко виражених «трудових сюжетів», розповідей про важку працю, але зображення подій ведеться на фоні трудового життя, що надає їм життєвої правдивості.
Найбільшу частину українських побутових пісень становлять пісні про кохання, в яких відтворено багатогранність людського життя, розкрито світ людських переживань.
Пісні про кохання відбили високі моральні якості трудової молоді. Щирість, довіра, взаємоповага, радість кохання, гіркота вимушеної розлуки, туга за коханою, зрада — ось основні мотиви, що проймають ці пісні.
Головними персонажами пісень про кохання є хлопець і дівчина, а характер стосунків між ними, їхні почуття і переживання визначили зміст творів. Від імені цих героїв і складались пісні. Найповніші і найпоетичніше в піснях зображено дівчину, її щасливе та нещасливе кохання. Образ її постає з поетично ніжних характеристик: вона «красна», «серденько», «вірная», «чорнобрива», у неї «брови як шнурочок», «личко, як яблучко». Аналогічно змальовано й хлопців.
Вірність у коханні була найвищим ідеалом у стосунках молоді, мірилом чеснот, які народ ставив вище за золото й срібло, вище від багатства.
Характерною рисою пісень про кохання є їх драматизм. Він найчастіше визначався суспільними умовами — перешкодою взятии шлюб через майнову нерівність. Заможні батьки не дозволяли своїй дочці йти за убогого, син багатіїв не міг одружитися з бідною.
Причиною розлуки могли бути і підступні наклепи лихих людей: недобрих сусідів чи подружок. Часто розлучались пари і через підступність суперниць. Закохані наполегливо борються за своє щастя, прагнуть перебороти всі перешкоди.
У піснях про кохання охоронцем морально-етичних норм поведінки молоді найчастіше виступає мати. Вона застерігає дочку від помилок, не пускає до козака-гультяя, а сина до дівчат, які вміють чарувати.
Серед пісень про кохання часто натрапляємо на такі, в яких розповідається про чарування дівчиною хлопця, щоб привернути до себе чи наслати на суперниць усілякі лиха.
Пісні про родинне життя досить різноманітні за тематикою. Найбільше уваги в них відводилось розкриттю взаємин між чоловіком і жінкою та стосункам з іншими членами родини. Важкі умови життя заміжньої жінки зумовлювались насамперед тим, що її видавали заміж силоміць за нелюбого, до чужої сім’ї. Батьків чоловіка здебільшого цікавило не щастя молодого подружжя, а працьовита невістка. Їй доводилось робити майже всю хатню роботу. Вона готувала їжу, прала на всю сім’ю, доглядала дітей.
Потрапивши в чужу сім’ю, дівчина одразу ж відчувала всю повноту влади над нею свекрухи і свекра, мала коритися їм в усьому. Чоловікова мати не тільки примушує молоду жінку тяжко працювати, а й докоряє їй, ображає, змушує сина ні за що бити свою дружину.
Син здебільшого виконує накази матері, але в деяких піснях говориться, що він виступає проти її волі, заступається за дружину, бо вона слухняна. Помітно, що в українських піснях кривдником рідко виступає свекор.
Здебільшого в піснях показано молоду жінку, яка кориться свекрусі, мовчки зносить її наругу. Але є пісні, де звучить протест, показано рішучий опір невістки.
Особливо тяжкою була доля жінки з чоловіком-п’яницею.
Пияцтво було особливо згубним для бідних селян. Воно призводило до остаточного розорення сім’ї.
Молода жінка, віддана за нелюба чи п’яницю, засліплена горем, сама тягнеться до корчми.
Родинний деспотизм щодо невістки був дуже сильним, і гарна здорова молодиця за два три роки перетворювалася на стару хвору жінку.
У піснях відображено тему видання дівчини за старого, але багатого. Чоловік їй осоружний, багатство немиле. Тільки одруження з милим може принести щастя — такий лейтмотив багатьох пісень.
Доля матері, особливо матері-вдови, є однією з найпоширеніших тем у родинно-побутових піснях. У них проникливо, з великим співчуттям до вдови змальовувались її життєві незгоди. Нікому зорати ниву, посіяти, зібрати хліб, нічим годувати малих дітей. Нікому допомогти вдові в біді, нікому пораду дати.
Отже, в родинно-побутових піснях народ оспівує головним чином родинне життя — радості й печалі, події й розчарування, взаємовідносини жінки й чоловіка, дівчини й парубка тощо. Впродовж багатьох століть пісня правдиво розповідає про долю українського народу.Вивчити:
Наро́дна пі́сня — найбільш розповсюджений вид народної музики, продукт колективної усної народної творчості, що роками складається в пісню. Народна пісня — музично-поетичний жанр фольклору, найбільш поширений вид народної музики.
