Українська хустина
Вона чарівна, -- гріх брехати
Вражає світ, із віку в вік собою,
Їй на заміну, щось годі й шукати,
Ніщо із нею не зрівняється красою.
Вона – як оберіг, відводить зло,
Жіночності, й дівоцтва берегиня,
Так є, так буде, здавна так велось,
Вона – народний символ та святиня.
Вона -- прикраса важливіша всього,
Це всім українкам, зрозуміло, ясно,
Та не сила ніяк, збагнути одного:
Як люди створюють її, таку прекрасну?!
Де ж їм вдається візерунки ті знайти,
Котрі весь колорит поєднують в собі,
І, де навчились їх на тканині сплести,
Щоб пасували, в радості, й в журбі?
Як же саме, вона виходить ось така?
Квітчаста, барвиста, в блиску розмаїтті,
Пухова, шовкова, вишита, легка…
Найвишуканіша, найкрасивіша в світі.
Вона -- неймовірна! у цьому вся суть,
Такої більш ніде не знайдеться вовік,
Прошу, народе мій, про неї не забудь
Хай не змивають пам’ять хвилі часу рік.
Вона – історія, культура – теж вона,
Національна краса, споконвічна, нетлінна,
Батьківщини душа, неповторна, одна,
Її величність, -- українська хустина!
© Альона Половнікова
