У парку вітер ноти підбирав
Грав Осені симфонію прощальну,
Що Листопад ,щороку, їй писав,
Як зізнання у пізньому коханні.
Вона збирається в дорогу..Через рік..
Він ще її зустріне,привітає.
Вона в його обійми весь свій вік,
Після розлуки,як у перше, поринає.
Їх зустрічі ,короткі і палкі,
Один ,лиш час ,одвіку ,пам‘ятає..
Мелодії замріяні ,сумні—
Листопад пише про любов безкраю..
Вона без фальші в нього, кольорів,
Без оберемків квітів..Життя правда..
У нього й слів так мало,але ж їм,
Щаслива Осінь, так насправді ,рада...
