У них шахеди і колони пишні,
А в нас черешні, полуниці, вишні.
У них набоїв і гранат кишеня,
А в нас чорничне й розове варення.
У нас дощі живильні і родючі,
Легкі хмаринки, а у них злі тучі,
Чорнющі, низькі. Валом повзуть, валом,
А в нас дитинка спить під одіялом.
Дрімає мати, батько йде на поле.
А де вони, все сіре, чорне, голе.
Таке паскудне, що й не описати.
Таке занудне, що й не розказати.
І голова у них, і теж два вуха,
Але у мозку лиш одна розруха.
Ну що з них взять, одні там малахольні,
А в нас вже огірочки малосольні.
І вони чинять безлад, галас, смрад.
Вони, як неочікуваний град.
Як смерч, як буря, в них фальшивий голос,
А в нас на полі вже налився колос.
І все б нічого, лиш би не вони
І через них не гинули сини...
Г.Потопляк.
