У матусі – хустина чорна…
Почорніли земля і небо.
Чорний відчай крильми огорне:
– Як, синочку, тепер без тебе?
Підростає дитя без тата…
Очі вдів – чорний згусток болю…
Поламала війна проклята
мрії, душі, серця і долі.
І везуть на щиті героїв,
скорбний люд застиг на колінах…
Де ти, світе? Злякався крові?
Це ж боронить тебе Вкраїна!
Де це бачено, де це чули, -
двадцять перше століття, світе!
Центр Європи! А свищуть кулі,
під завалами гинуть діти…
Світ стурбований… Що нам з того?
В нас надія лише на себе.
Але воїни йдуть до Бога,
наші ангели линуть в небо.
Прапорами цвітуть могили…
Серце в грудях щемить зболіле.
Не дожили, не долюбили…
За свободу – і душу, й тіло…
Честь і слава їм, вічна шана!
Тихо скапує свічка скорбна…
Тільки пам'ять – болюча рана,
і в матусі хустина чорна…
© Наталія Данилишин
