У куточку під горищем у святкових рушниках,
Є потріскана ікона і лампадка у руках,
Біла рама, в ній щілини, фарби злізли золоті,
Діва Мати поряд з Сином, ну а очі їх сумні.
Вже віками в цій родині, як приніс ще дід Панас,
Чули всі молитви щирі, що лунали серед нас,
Були сховані у скрині, у ганчір'ї серед дня,
А вночі як вікна вкриті, на колінцях вся сім'я.
Що лишень не пережилось: голод, похорони, біль,
Розстріляли на подвір'ї, тих, хто Господа любив,
Хто любив і Україну, рідний дім та колоски,
Вишиванку, мову ніжну і про істину книжки.
Божі сльози на підлозі, а по склу сповзав елей,
Скільки горя, тяжка доля доторкалась до плечей,
Тільки віра не згасала, що до раю привела,
Україна воскресала з кожним серцем ще здавна.
Хоч ідуть бої ще досі та ікона все висить,
Ми на цій Землі лиш гості : так Господь всім нам велів,
Ті, хто правду не покинув, ті, хто зраду не вчинив,
Мають іншу Україну, що насправді ти хотів.
Військова збірка
Галина Крижанівська
