У храмі фарисей, напоказ, бився в груди,
А митник у кутку,засмучений,стояв.
Той перший так хотів,щоб бачили всі люди,
А другий погляд свій від натовпу ховав.
"Я дякую,Господь, що я - не грішний митник! "-
У гордості своїй,промовив фарисей.
"Прости мене,Творець, бо я такий негідник!
Багато зла вчинив і обдирав людей!" -
Так митник промовляв і сльози покаяння,
Гарячим потічком, текли його лицем.
У Господа очах,був вартий оправдання.
Із храму він пішов,пробачений Творцем.
Що ж фарисей "святий"?Хоча робив усе це,
Він зрозуміти не зумів одне -
Що Богові приємне щире серце,
А не бундючне,горде,показне.
Що Господу приємне те благання,
Яке іде із глибини душі.
Не напоказ на площі і майдані,
А в комірчині, у німій тиші.
Галина Бойчун-Іванець.
