На Небесах біля воріт
Архангели стояли,
Перемовлялись між собою
І Землю споглядали.
По східцях вгору душі йшли,
Обшарпані, побиті,
Скривавлені, розтерзані
І кіптявою вкриті.
Питають янголи у них,
Ох, звідки так багато,
Й який вчинили вони гріх?
Хотіло б Небо знати.
-Не знаєм: гріх це, а чи ні,
-Ми - просо українці,
-Ми всі загинули в війні
-Від рук москвинських вбивців.
Тут наперед ступив юнак,
Лиш вус пушком узявся:
-В наш дімстріляв ворожий танк,
Навмисне так знущався.
За ним ще юнка підійшла,
В ній все – рана відкрита:
-Від ґвалтувань я смерть знайшла,
В садочку десь зарита.
Он жінку з немовлям в руках
Хитає , як билину.
Застигло слово на вустах
Молитвою про сина.
А он дідусь, що табори
Пройшов колись фашистські,
Тоді життя він виборов –
Загинув від рашистів.
А ось подружня літня пара,
усе життя як голуби.
Їх завалило у підвалі.
Теж грішні стали без вини?!
Он вчителі, що не схотіли
Продукувати рускій мір,
Їх катували і спалили.
Це все зробив московський звір.
Он воїни, неначе сталь,
Всі порохом пропахли,
Вони тримали Азовсталь
Без коливань і страху.
Їх тисячі! Їх тисяч сотні!
Ідуть на праведні дороги,
Линуть до світла із безодні,
Все східцями ідуть до Бога.
31.05.2022
***********
Добридень, червню!
Червонієш сонечком і черешнями, умитими росою, пестиш пахощами землю, пахнеш скошеними травами, забиваєш памороки полуничним духом?...
Ні…сьогодні літо люте,
воно не босоноге,
а у берці взуте.
Воно пахне не травами
у лугах ,
воно з присмаком крові
на вустах.
Має голос не жайвора
в небесах,
а ревіння ракет. Сипле
в душу страх.
Літо цьогоріч – не дитячий сміх,
не купання в морі,
не курорт для всіх.
Літо цьогоріч – ціле море сліз,
Навіть заблукав Зоряний наш Віз.
І зірки притихли на Шляху Чумацькім –
Топче наше поле звір москальський.
Літо цьогоріч – в мінах всі поля,
І від болю стогне вся наша земля.
Червоніють маками трави придорожні
І зіяють пусткою будинки порожні.
Тож скажи нам, червню,
Як то далі буде,
Чи звільнімо землю
Українським людям?
01.06.2022
