А молитви летять до Господа у небо,
Кроваві сльози мільйони ллють.
Яку іще ціну нам заплатити треба,
Щоб зберегти життя, щоб просто буть.
А українські душі в ирій линуть,
Чому так рано, Боже, їх забрав?
Чому тих вбивць ніхто ніяк не спинить,
Хто у дитинство без жалю стріляв?
Камінням падає з дитячих очей відчай.
Нема дитинства, бо розбилось вщерть.
Ці янголята там у Небі свідчать
Проти катів, що принесли їм смерть.
Чи є межа, яка поставить крапку
На божевільній вакханалії війни.
Дай, Боже, матері смерті дитя не знати,
Своє майбутнє не бачить у труні.
Тож на вустах у кожного молитва,
У серці віра: переможем сатану.
Бо наші воїни – це вої світла,
Які зупинять смерті і війну.
26.04.2022
*******
Я плакать не можу, хоч серце шматує біль.
Лиш мовчки вдивляюсь в Господню небесну синь.
А сліз все немає, застигли і не течуть.
А десь в піднебессі диявольські смерчі ревуть.
І слухать весь час, прислухатись, куди полетить,
Й полегшено видихнуть: вибух – та це ПВО.
А голос німий, лиш сирена все дико кричить.
Коли ж буде тихо?..та цього не знає ніхто.
І виплакать все: і братські могили, й дитячі тіла,
Щоб душі впокоїть, хотіла б, та не змогла.
І виридать всіх закатованих в Бучі людей.
Але тільки бачу я тисячі мертвих очей.
І викричать всі ці картини, немовби із фільмів страшних.
Та в горлі застрягло, не рветься крик із вуст німих.
Ось кадр: наче привид тепер Маріуполь.
Ще кадр: розкатана в пил Попасна,
Житомирська траса – все трупи і трупи,
І Харків, Ізюм … Яке місто іще не згасло?
Розпечений біль, немов лава, по жилах тече
І душу випалює, наче вогонь ненаситний,
І лють клекотить у години досвітні.
А ми лиш фігури на розписаній дошці життя.
І хтось так вирішує: пливеш чи поринеш у хвилі.
У немає в гросмейстра ані жалю, ні каяття.
Ми для нього лише безіменні цілі.
І мозок розплавлюють жахом невпинно думки,
Що наше життя стало як морський бій:
А5 – лиш поранили, Б3 – потрапляють у ціль.
А десь між світами дзвінок:
- Ти ґвалтуй там хохлів,
мені лиш про це не кажи, я ж не бачу.
І як зрозуміть всіх оцих недолюдей.
Хіба таке можна простить? Я не пробачу!
В клубок поспліталось безсилля й ненависть, і страх,
Й жадоба до помсти, і лють, і розпука.
А сльози не ллються, і печать на моїх вустах.
Народ мій – одна невтамована мука.
Я плакать не можу, хоч серце шматує біль.
Лиш мовчки вдивляюсь в Господню небесну синь…
27.04.2022
