Скажіть нам, ті, хто пише наш літопис,
Допоки буде жить всесвітнє зло?
Скільки іще з'являтиметься допис,
Що нас нема й ніколи не було?
Он на московії все бісяться рашисти,
z-символи малюють і кричать.
Ви подивіться: вони гірші за фашистів,
Катують, ріжуть і весь час бомблять.
Десь у Саратові питають подорожніх,
Що вони думають про Бучу і Ірпінь.
Нема жалю у їх очах порожніх,
Їм не пече смертей нестерпний біль.
Вони радіють, що в нашому краї
Сторіками в Дніпро стікає кров,
Щомиті душі українців йдуть до раю,
Розбиті віра і надія, і любов.
Допоки монстр зжиратиме життя
І виривати буде цвіт наш із корінням?
Для рашостану люди – то сміття.
Нема душі у них, спотворене сумління.
То, може, треба монстра покарати?!
Зробити так, щоб він не жив, а скнів,
Щоб кожна московитська мати
Втрачала своїх вишкребків-синів!
Щоб більш ніколи їхнє гниле військо
Не лізло в мирні села і міста,
Щоби війну відчули вони близько,
Війну, що на шляху усе зміта.
Хай весь той біль і жах до них вернеться,
Щоби на носі зарубали назавжди:
Хто в чужий край з війною преться,
Від тої ж буде плакати біди!
10.04.2022
Наш батьку, чоловіче, сину,
Наш воїне, наш мужній захисник,
Борониш ти сьогодні Україну,
Щоб із землі святої кат наш зник.
Наша молитва, воїне, за тебе,
Щоб сили й міцності дав Бог тобі.
Ми щохвилини просимо у Неба
Від куль ворожих вас уберегти.
Хай за плечима буде янгол-охоронець,
Хай прикриває крилами від смерті і біди.
Чекають діти десь біля віконець,
Чека дружина, додому ждуть батьки.
Ми віруєм у нашу перемогу,
Бо правда з нами, віра і любов.
Вам, переможцям, квітами устелимо дорогу
І відбудуєм Україну знов.
11.04.2022
