Сіяв вечір зорі у вікно,
Соловейко тьохкав у садочку,
Вляглися трави, наче полотно,
Як барвінком вишита сорочка.
І дурманив яблуневий цвіт,
Серце млосно юність лоскотала,
І манила у широкий світ,
Й дужі крила для польоту дарувала.
Тихі ранки, метушливі дні,
Вечори сімейні, хмільні ночі.
Пролетіли, наче мить, роки,
Залишились тільки юні очі.
Досвід впав на колись легкі крила,
Мрії побут відкоригував,
Всі, ким ти жила, кого любила,
Ще ріднішим і дорожчим став.
Та роки в торбинці не носити,
І про старість думати ще рано.
Юні очі ще дивують світлом,
Друга юність ще ось-ось настане.
Знов огорне вечір цвітом вишня,
Залеліє ніч, запестить ранок,
Зацілує променем неспішно
Нових днів чудовий юний танок.
07.05.2022
На завтра до дня народження близької мені людини
*******
Вишивала довго свою долю,
наче ткала домотканне полотно,
По життєвому пройшлася полю,
Все, що буде і що вже було.
Ось дівча маленьке, закосичене,
Ні на мить на місці не всидить.
Босі ноги. Мрії в вечір місячний.
І в очах безмежная блакить.
Ось вже юнка, як ріка стрімка,
Наче в пташки за спиною крила.
І доріжка-доленька пряма,
Саме та, яку у Господа просила.
А ось мати. Біля серця немовля.
Затишок і тиха колискова.
Перше «мама» син їй промовля –
Мить щаслива, радісна й чудова.
День не день, і рік що не роки,
Пролетіли, наче кінострічка.
Пішов син в незвідані світи,
У життя бурхливе, як та річка.
Ти дала йому в довгу дорогу
Зірку провідну й благословила,
Нашептала молитви й перестороги
Й дарувала силу його крилам.
І чекала, кожен день чекала
На порозі батьківської хати,
Тільки молитви у небо слала,
Щоб син зміг всі труднощі здолати.
Не сиділось синові на місці.
Як приходив, радо зустрічала,
Коли ж довго не було – мовчала
І раділа кожній його звістці.
Вже й бабуся. Казки онучатам
Й колискова пісня вечорами.
І родина за столом у свята
У вже сивої, як доля, мами.
Линули літа, немов птахи.
Вже сріблиться іній у волоссі.
Скільки було пройдено шляхів,
Як зернин на полі у колоссі.
8.05.2022
