Тихо й затишно у лісі.
Клен вже золото струсив.
Дуб кремезний на узліссі
Осінь в гості запросив.
Заварив із м'яти чаю,
Зготував смачні млинці,
Ніжно мовив: – Вас вітаю!
Вздрів усмішку на лиці.
Дуб радів, що завітала
Ця красуня неземна.
Осінь коси розплітала.
Пив її красу до дна.
Разом довго гомоніли
Про звіряток і птахів.
В небесах зірки зоріли.
Бракувало вже їм слів.
Нічка випустила темінь.
Місяць в хмарах десь дрімав.
Ну, а Дуб, як справжній легінь,
Осінь віттям пригортав.
Оксана Козак
11.11.2024
