Ти знаєш, не знаєш,
Я прошу, учися...
На наш білий світ,
Ти кругом подивися,
Японці чи німці,
Французи, грузини,
Всі мову свою,
Бережуть як перлину!
Лиш в нас..я не знаю,
Як можна так жити,
На рідній землі,
На чужій говорити..
А ще на якій!
На убивчій, ворожій,
Невже за роки,
Так і вивчить не можуть??
Та ж мова,це код,
Це скарбниця душі,
Це можна сказати,
Від Бога ключі!
Щоб серце своє,
Зачинити від болю,
На мові рідненькій,
Я Господа молю,
Я плачу,сміюся ,
Я всіх обіймаю,
Культуру свою,
Над усе поважаю!
Не можна так жити,
І мови не знати,
Це ворога кликать,
До рідної хати,
Усі мають суржик,
Та свій діалект,
Та нашій рідненькій,
У світі респект!
Тому не забудьте ,
Що тут, Україна!
І мова одна в нас,
Дзвінка, солов'їна!
Забудьте російську,
Вже болю,налито!
На рідній старайтеся,
Ви,говорити...
Бо плаче Шевченко,
У небі високім,
Чужинська та мова,
Полізла нам боком!
Та Бог допоможе,
Чужинців погнати,
І тільки своєю,
Завжди розмовляти!
Світлана Д.
