Ти так ревно шукаєш джерела,
Об пісок стерши руки вкрай,
Вибудовуючи в пустелі,
Свій оазис під назвою "Рай".
Ти плекаєш маленьке це диво
Серед пустки й палючого сонця,
Поливаючи терпеливо
І стаючи йому охоронцем.
Рай готовий -- тільки б радіти,
Насолоджуючись красою.
Але нікуди правди діти --
У раю нема теж спокою...
За легендою, як ведеться,
Коли яблуко хтось укусить,
То усе шкереберть несеться,
Розбиваючись враз на друзки.
Ти стоїш, опустивши руки,
Серед тирси своїх ілюзій,
Розуміючи : вся ця мука
Замикається в цьому крузі.
Часом впавши без сил на коліна,
Більш не хочеш ніякого раю...
І оця, ще жива... руїна
Неспроможна вже чути: "Кохаю!"
(с) Oksana Reshetnik
