Сьогодні рівно 3 довгих роки, як ми поїхали із дому. Біля 12 години дня ми вийшли із двору, щоб через місяць повернутися (як ми тоді всі думали : приїдемо, посадимо городи і буде все як раніше), але вже пішов 4 рік , а ми не повернулися... Скільки сліз ми виплакали, скільки горя зазнали... немає жодної родини у селі, яка когось не втратила за ці 3 роки...
Чекає хата (чи те що від неї лишилося), чекає садок, город, все чекає нас.. вони не приймають чужих, не хочуть радувати своїм цвітом зайд кацапянських.
Чекає хата. Світить пустими зіницями-вікнами, виглядає, зітхає... Дах як решето, вітер гуляє по горищі. Ото й дощі у нас не спішать в селі йти, щоб не намочити ...
Чекай нас, моя рідна хато! Я вірю : ми - повернемося! Обов'язково повернемося, бо немає нам місця в чужій стороні, кличуть додому рідні пороги ...
