Ціну свободи розуміють лиш в неволі,
Вагомість щастя визнають під час біди.
У дні голодні просять в Бога хліба й солі,
Як мучить спрага - бачать значення води.
В робочі дні живуть думками відпочинку
І тихо мріють про спокійні вечори.
А літню спеку завжди згадують узимку,
Коли на градуснику мінус двадцять три.
В неділю думають, що було у вівторок
Й чому так тиждень непомітно пролетів?...
Дитинство згадують, коли минає сорок,
А в сімдесят - таких далеких вже батьків...
Важливість радості оцінюють у смутку,
Значимість друзів - як лишаються самі.
Коли втрачають щось - нагадують здобутки.
Благословляють світло сонця у пітьмі...
Клянуть сердиті, щоб не виділи і очі,
Сліпі ж вважають, що й каміння - то краса...
Ніколи з рідними побути так не хочуть,
Як у момент, коли ті йдуть у небеса...
Життя спішить, його не змусиш почекати.
Так має бути, головне - щоб не дарма...
На жаль, щось звичне починаєш цінувати
Лише тоді, коли його уже нема.
І хай звучатимуть поради звідусюди,
І хай кричать про це і грішні, і святі, -
Але ціну життя пізнати зможуть люди,
Напевно, тільки в передсмертній суєті...
О.Сапріянчук
2018р.
