Напередодні 155-річчя від дня народження відомої української поетеси Лесі Українки (25 лютого 2026р.)
Історії кохання
Коли Лесі було 24 роки, її серце полонив молодий студент із Грузії Нестор Гамбарашвілі. Хлопець винаймав кімнату в будинку родини Косачів. Та чи взаємною була закоханість? Навряд. Судячи з усього, почуття Лесі до грузина не знайшли відповіді. Вона надіслала Нестору не один десяток конвертів із таємними зізнаннями, та жодного разу так і не отримала відповіді... Тоді з-під пера українки вийшов драматичний твір "Прощання". А у вірші "Єврейська мелодія" вона написала: "Ти не мій! Розлучив нас далекий твій край, і вродлива чужинка забрала! Ти там, може, знайшов незаказаний рай, я ж без тебе, мов квітка, зів'яла".
Білорус за походженням Сергій Мержинський був одним із натхненників і коханням усього життя Лесі Українки. Вони зустрілися в Ялті, у 1898 році. На той момент хвороба поетеси (туберкульоз кісток) прогресувала, а її новий знайомий хворів на туберкульоз легень. Хоча вони й часто прогулювалися разом, а після Ялти бачилися в Києві й у Зеленому Гаї, Мержинський мав палкі почуття до іншої... Він не приховував цього. Якось навіть попросив Лесю написати від його імені листа коханій жінці. Та, попри внутрішній спротив, зробила це. Восени 1900 року стан здоров'я Сергія різко погіршився. Поетеса, попри невзаємні почуття, вирушила до нього в Мінськ. Вона усіляко дбала про коханого: розважала довгими розмовами, прикладала до голови холодні компреси й читала вголос книги. Леся, під час передсмертної агонії Мержинського, на хвилі емоцій написала "Одержиму" – одну зі своїх геніальних драматичних поем.
Український музикознавець-фольклорист Климент Квітка та Леся Українка познайомилися в 1898 році на літературних читаннях у Києві. Знаній на всю країну письменниці було 27, а йому, студенту-старшокурснику, – 18. Юнак із 16 років захоплювався збиранням народних пісень, тож запропонував Лесі записати ті, які вона знала. Відтоді між ними почав формуватися глибинний духовний зв'язок... та закрутився роман.
Родичі письменниці були проти цих стосунків. Мати, Олена Пчілка, завжди холодно дивилася на Климента, говорила з ним крізь зуби й різко обривала розмови, закриваючись газетою чи книжкою. А Ольга, сестра Лесі, підозрювала, що саме через нього Леся втратила натхнення до гри на фортепіано.
Відомо, що в листах до Квітки поетеса писала мало й без зайвої експресії. Здебільшого – про погоду й здоров'я. Лишень деколи ніжно називала його "Кльоня" або "Квіточка". Фундаментом їхніх стосунків стали довіра, підтримка й турбота (Климент, як і Мержинський, страждав на туберкульоз легень).
Після шести років зустрічань 7 серпня 1907 року пара побралася у Києві, у Вознесенській церкві. Без гостей та зайвих церемоній. Невдовзі після цього подружжя переїхало до Грузії. Тоді їхні взаємини поступово ускладнювалися... Щастя тривало недовго! По-перше, вони зіткнулися із фінансовими труднощами: скромної платні не вистачало на життя, тож гроші витрачали з Лесиного приданого. По-друге, Квітка часто хворів і страждав від нелюбої роботи в суді, а деколи навіть зраджував дружину. По-третє, письменниці було важко самореалізуватися, бо ж її літературне ім'я в Грузії не було відомим. У такій атмосфері народилася її драма-феєрія – "Лісова пісня", а згодом – драматична поема "Адвокат Мартіан" і драма "Камінний господар".
