Літературні твори В. Винниченка були досить широко відомі за кордоном. П’єси “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”, “Закон”, “Гріх” були переведені на німецьку мову і поставлені на багатьох європейських сценах. Романи “Чесність з собою”, “Записки кирпатого Мефістофеля” також були перекладені і видані. У 1922 р. в кінотеатрах Німеччини демонструвався фільм “Чорна Пантера”, знятий за п’єсою В. Винниченка.
У СРСР Винниченка вважали пролетарським письменником. У 1926-1930 рр. навіть вийшло 24-томне видання творів письменника. Його п’єси ставилися в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Чернівцях, Коломиї, а також їх можна було побачити в театрах Москви, Петрограда, Саратова, Тифліса, Ростова-на-Дону, Баку. Театральні корифеї К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, М. Садовський часто консультувалися з драматургом з приводу нових постановок.
Володимир Винниченко завжди був гранично чесний, за що, можливо, і страждав. Наприклад, під час переговорів з представниками радянського уряду, які вмовляли письменника повернутися на батьківщину, Винниченко не приховував своєї зацікавленості. Однак в листі до ЦК РКП від 20. 09. 1920 року він сміливо викладає свою позицію:
“Коли у мене на очах топтали портрети Шевченка, коли лайкою поминали ім’я мого краю, і коли це ж (тільки в більш пристойних формах) робили не прості солдати, а відповідальні партійні діячі більшовизму, я з болем усвідомив, що і більшовики… так само нечесні, непослідовні і старі, як перший-ліпший російський чорносотенець”.
