Тривога: емоція чи розлад психіки?
Тривога – це досить неприємна для людини емоція. Утім, вона може бути здоровою й позитивною емоцією, допомагаючи людині краще підготуватися до складних для неї життєвих моментів. Хвилювання дитини перед іспитом або виступом на сцені – цілком нормальні прояви тривоги.
Час від часу ми непокоїмося. Механізми подолання тривоги в кожного з нас різні: одні слухають музику, інші – співають. Діти в момент занепокоєння можуть розмовляти самі із собою, згадують підбадьорливі слова батьків або просто глибоко дихають, щоб позбавитися напруження.
Але тривожність може становити проблему, наприклад, коли дитина відмовляється відпустити мамину руку й піти в клас або погратися з друзями на вулиці. Тривожні розлади здатні змінити картину світу дитини, вселити в дитячу свідомість ірраціональні страхи, перетворити дрібні неприємності на серйозні проблеми.
Незначна тривога не становить небезпеки. Але якщо вона заважає життю дитини і її батьків, то це розлад, який треба лікувати. На щастя, тривожність піддається лікуванню. Але насамперед необхідно зрозуміти, які види тривожних розладів можуть виникати в дітей.
Тривожні розлади в дітей
Згідно зі статистикою, тривожність як проблема характерна для кожної восьмої дитини. Коли дорослі не в змозі допомогти дитині впоратися зі звичайною тривогою, остання здатна перерости в розлад, що супроводжуватиме її життя не тільки в підлітковому, а й навіть у дорослому віці. 25 % дітей віком 13–18 років мають тривожні розлади, а 5,9 % – досить серйозні. Зрозуміло, батьки готові зробити все, аби допомогти своїй надмірно тривожній дитині. Перш за все слід визначити вид розладу, що дошкуляє дитині. Розгляньмо види тривожних розладів докладніше.
1. Генералізований тривожний розлад
Якщо дитина часто хвилюється через дрібниці, можливо, вона має генералізований тривожний розлад. Тривога заважає дитині відчувати радість нормального щасливого життя, як у її однолітків. У багатьох людей ознаки генералізованого тривожного розладу з’являються в дитинстві або підлітковому віці. Крім того, дівчатка страждають на цей розлад частіше, ніж хлопчики.
2. Панічні атаки
Уявіть ситуацію: ваша донька має виступати на сцені. Ви чекали цього місяцями. Як тільки вона виходить на сцену – відразу завмирає, її серце починає битися частіше, а дихати стає важко. Ваші найгірші очікування справдилися: у неї трапилася панічна атака.
Панічна атака – це раптове відчуття сильного страху. Панічні атаки мають фізичні прояви: прискорене серцебиття, задишку й навіть втрату свідомості. Дітей, яким дошкуляє такий розлад, зазвичай не полишає страх того, що напади в них траплятимуться постійно.
3. Сепараційна тривога
Сепараційна тривога – це стан, який відчуває дитина внаслідок розлуки з батьками або людьми, до яких відчуває прихильність.
Маленькі діти достатньо сильно прив’язані до своїх батьків. Тому для малечі цілком нормально трохи хвилюватися, коли батьків немає поруч. Сепараційна тривога найчастіше характерна для дітей віком 8–14 місяців. Але якщо її симптоми трапляються в дітей, старших від 5-ти років (наприклад, вони хвилюються, коли батьки йдуть на роботу), це свідчить про розлад психіки.
У ситуаціях сепараційної тривоги дитину охоплює ірраціональний страх: вона побоюється, що щось погане може статися з нею або батьками, якщо їх не буде поруч. Тому дитина прагне постійно бути поряд із батьками.
Зазвичай тривожний розлад виникає в людини в результаті травматичної події. Часто у його пастку потрапляють діти, котрих надмірно опікують батьки.
4. Соціальна фобія
Якщо дитина відчуває тривогу, ідучи на День народження до однокласника або на вечірку, якщо вона уникає товариства, то, можливо, вона має соціальну фобію. При цьому в дитини виникає первинний страх помилитися й потрапити в незручне становище.
Іноді страх дитини посилюється через недостатню розвиненість у неї соціальних навичок. Але найчастіше власне страх призводить до того, що дитина робить ще більше помилок і ще більше хвилюється. У деяких випадках глибока соціальна фобія може спричиняти панічні атаки.
5. Вибіркова німота
Батьків дратує, коли зазвичай балакуча дитина раптом замовкає і не промовляє жодного слова в присутності сторонніх. Батькам здається, що дитина робить це навмисно, аби зганьбити їх.
Може бути, що це не так. Можливо, дитина страждає на розлад під назвою «вибіркова німота».
Вибіркова німота – це стан, коли дитина мовчить у певних ситуаціях. Найчастіше дитина припиняє спілкуватися в присутності сторонніх людей або під час масових заходів. Зазвичай вибіркова німота властива для дітей із тривожними розладами або соціальною фобією.
6. Вибіркові фобії
Діти побоюються темряви. Деякі з них бояться клоунів, павуків, закритих приміщень тощо. Здебільшого ці страхи минають, коли дитина дорослішає. Проте інколи ці страхи не зникають, переростаючи у фобії або ірраціональні страхи.
Вибіркові фобії – досить поширене явище. Вони заважають дитині насолоджуватися життям. Як зазначалося, фобії можуть бути різними: наприклад, одні діти бояться павуків, інші – висоти тощо.
Фобію може спричинити генетична схильність або травматична ситуація. Особливості навколишнього середовища, вік дитини й повторювані з нею ситуації – також фактори виникнення фобій.
7. Посттравматичний стресовий розлад
Стрес – це природна реакція на травматичні події. Коли дитина переживає страшну або травматичну ситуацію, у неї виникає страх її повторення. Більшість дітей із невеликою сторонньою допомогою й підтримкою долає цей страх, починаючи жити нормальним життям. Однак деякі діти відчувають одні й ті ж емоції знов і знов. У них розвивається посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).
Діти з ПТСР переживають травматичний досвід знову й знову у своїх думках і відчувають панічні атаки, оскільки думають, що травматична ситуація відбуватиметься щоразу.
8. Обсесивно-компульсивний розлад
Часто мити руки. Декілька разів перевірити, чи зачинені двері. Декілька разів на день прибирати в кімнаті й переставляти меблі. Так зазвичай чинять люди з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР). Колись ОКР вважався різновидом тривожного розладу, однак у наш час його розглядають як окремий розлад.
Діти з ОКР занадто багато думають про щось, і це змушує їх діяти певним чином. Їхня поведінка викликана ірраціональними думками й страхами. Тривожні думки породжують неспокій, і діти вірять, що він мине, якщо вони виконуватимуть певні дії.
