..Дідо заходив з морозу до хати і сповіщав, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяяла вечірня зоря.
На стіл клали 12 страв, які мали нагадувати про 12 апостолів. Коли дідо обійшов всю худобу, ми усі разом навколішки ставали на молитву, проказуючи “Отче наш”, “Богородице, діво, радуйся”. Після дідового благословення сідали до Святої Вечері, яку починали з куті. Також, кутю та узвар ставили окремо для покійних родичів.
Ми знали, що під час вечері не можна виходити з-за столу, не годиться ставити ложку на стіл, багато теревенити – теж не добре. Після вечері ми з кузинками лізли під стіл “квокати” – “щоб квочки сідали”:
– Квок-квок, сорок курок, два когути, нема куди перейти!
– Кво, кво – завтра Різдво!
За це вуйко Стах і тато кидали нам в солому копійки.
Після Святої Вечері мама перша починала колядувати. Мама мала гарний голос, тому перші хвилини усі слухали, а потім і собі підхоплювали:
“… Христос родився, Бог воплотився,
Ангели співають, царіє вітають,
Поклін віддають, пастиріє грають,
“Чудо, чудо!” – повідають”.
Мама знала усі колядки від початку і до кінця, і коли ми збивались десь посередині, вона продовжувала удвох з бабою:
“…І ми рожденну Богу поклін даймо.
“Слава во вишніх!”
Йому заспіваймо”.
Баба вважала, що після Святої Вечері ми маємо зоставатися за столом. Баба тішилася, що ми святкуємо усі разом, здорові і просила Господа, щоб весело відсвяткувати і дочекати “віднині за рік”.
Такої чистої радості і всепоглинаючої віри, як на Святий Вечір, не приносили жодні свята року. Після Вечері ми усі колядували “Бог Предвічний народився…”, “Нова радість стала, яка не бувала” і дійсно раділи, що уся родина зібралася разом, усі здорові і просимо “Небесного Владаря” дарувати “літа щасливії цього дому господарю!”
Вже пахне Різдвом...
Твердими, як криця, сніговими заметами, завірюхами і Йорданом. Колядками і щедрівками, дідухом й сіном, що встеляли під стіл на підлогу. За вікном завиває сердита хуртовина, а в хаті потріскують у печі дрова - тепло і затишно.
Чи є щось у світі більш величніше? Ніж родина, свої традиції й Україна?
Дякую своїй родині і родичам, що відійшли вже у Вічність за те, що у моєму житті було те Різдво й ті Святі Вечері.
Що не дали забути-згубити пам’ять роду і теплі почуття найсвятіших моментів.
