У середньовічній Англії був поширений звичай вибирати собі “Валентину”. Кілька молодих людей збиралися разом, писали на шматочках пергаменту імена дівчат, складали їх в шапку і тягнули жереб. Та дівчина, ім’я якої випадало юнакові, на цілий рік ставала його “Валентиною”, а він її “Валентином”. “Валентин” складав своїй дівчині сонети, грав їй на лютні, всюди супроводжував, словом, поводився, як справжній лицар. В Уельсі вирізували дерев’яні “ложки любові” і дарували їх коханим 14-го лютого. Ложки прикрашалися сердечками, ключами й замковими щілинами, що означало “ти знайшов шлях до мого серця”. Також існував звичай наряджати дітей дорослими. Діти ходили з будинку в будинок і співали пісні про Святого Валентина.
Дівчата і хлопці Англії, мабуть, особливо сентиментальні, тому що там у ворожіння на День Святого Валентина вірять особливо сильно. Наприклад, незаміжні дівчата 14 лютого встають до сходу сонця, стають біля вікна і дивляться на чоловіків. Згідно з повір’ям, перший чоловік, якого вони побачать, і є суджений. У Дербширі (одному з графств центральної Англії) дівчата від 3 до 12 разів обходять церкву опівночі, повторюючи певні вірші. І після цієї нехитрої процедури, вважається, до них повинна прийти справжня любов. Крім того, незаміжні англійські дівчата обов’язково цього дня кидають у річку або ставок згорнуті клаптики паперу з написаними на них чоловічими іменами. Ім’я, яке спливе першим, буде носити майбутній наречений.