Торкнулась скронь зарано сивина,
Мов білий іній щедро їх зросила.
Причину знаю, тож мені не дивина,
Чому тепер я зовсім срібнокрила.
Чимало знала смутку і любові,
Було усе… таке воно життя.
Ішли близькі, лишались випадкові,
Людей всіляких бачило буття.
…Іще не раз мороз візьме й прихватить,
На скронях щедро намалює вітражі.
Мене ж ні в чому він не звинуватить,
Бо то мій досвід, із яким ми не чужі…
© Сергій Ущапівський
