Той шалений шматок обминув всіх навколо,
Й зі страшенною силою біля серця застряв...
Розлетілась броня, запекло, закололо,
І на землю боєць як підкошений впав.
Він лежав й мертвим зором у небо дивився,
Закінчилась для нього війна, певно вже.
Добре, що перед боєм ще встиг, помолився,
Бо в душі щиро вірив - Господь вбереже.
Ну а як же тепер, він подумав востаннє,
Як без мене матуся свій вік доживе?
Як без мене весна і пробудження раннє?
На ім'я як кохана мене позове?
Але вдруге почувся удар сильний в груди,
Це молотить його вірний друг кулаком:
"Не вмирай, прокидайся, воювати хто буде?"
Він кричав і кричав з неприхованим злом.
Ворухнулися ледь закривавлені губи,
Потекла прохолода магістралями жил...
Певно, смерті ще довго, ще довго не буде,
Як юнак після цього усього ожив!
Знову бій загримів, задимівся навколо,
До життя повернувся майже мертвий солдат -
Отаке то війни зачароване коло...
А в очах все горів білим кольором сад...
Слава героям!
@Богдан Іваночко
День триста тридцять сьомий
