Тягнеться травень поволі до літа,
мліють на сонці кошлаті джмелі.
Десь, у шипшині, в медú оповита,
тьохкає птаха, забувши жалі...
Білі кульбаби пустили насіння.
В небо, до Бога летять парашути...
Пані згубила каптурик у сінях.
Пані Весна. Як його повернути?
Он, ще видніється шлейф із конвалій,
ще незабудки хранять таїнý...
Пані Весна тут лишила сандалі.
Боса втекла. Чи ж її дожену?
Чи розпізнаю той слід між півоній,
там, де нектари чарують бджолу?
Там, де до літа пів кроку... Сьогодні,
може, ще встигну. Її віднайду.
Он, майорять між квітòк диво-коси.
Стій! Зачекай! Я лиш згубу віддам.
Ще причепились набридливі оси.
Ну, ви чого? Капелюшок не вам!
Мила роззява! Ти знову забула?
Знаю, що квапилась. Час підганяв.
Ти в босоніжках? Мої, мабуть, взула?
Травень для тебе у мене украв.)))
Що ж, забирай... Маю дивні сандалі,
білий каптурик та божі листи.
Ну, прощавай... Я в горнятках конвалій
буду твій слід від вітрів берегти...
28.05.2023
Людмила Галінська
