Щічки у Літечка ніжні, рум'яні.
Квіткові узори - на сарафані.
Чи то капелюшки, а чи віночки
швиденько вдягає, без заморочки.
В сандалях, сплетених із конюшини.
Прикраси - з черешні, суниць і малини.
На довгих віях виблискують роси.
Сплять цвіркуни і метелики в косах.
А погляд! Ніжний такий, волошковий!
Нектар на вустах солодкий, медовий.
Дотик ласкавий, а часом - гарячий.
Правда, буває, що й дощиком плаче.
На теплих долонях, як і годиться,
колоситься жито, зріє пшениця,
волошки у пошуках долі блукають,
і, ніби вогники, маки палають.
Поряд із Літом надійні подружки -
птАшки, щебечуть щось ніжно на вушко.
А сонячний зайчик щічки лоскоче,
палким поцілунком потішити хоче.
І так воно любо навколо, так мило!
Та тільки найбільше все ж хочеться... МИРУ!!!
Заснути,... ранковою тишею вкритись
і, хоч би на мить, в цій красі... розчинитись...
Тетяна Зензерова.
